Сварлива рок-зірка в літах

Але насправді, з мого досвіду, процес припинення є дуже простим. Треба побажати. Якщо ви цього не дуже хочете, то всі пластирі, креми і таблетки вам не допоможуть.

Тож настав час розповісти вам, як я кинув ще й випивати. Я підозрюю, що багато хто з вас побіжно прочитає цей розділ поспішаючи, щоб перейти до історії про метеоризм, яку я вам обіцяв, але продовжу. Незважаючи на два серцеві напади та численні наслідки для здоров’я через надмірне пияцтво, я все одно пив як риба. До середини 1980-х мої можливості все ще були легендарними, ви не можете вірно їх оцінити. Хоча, насправді, дехто це зробив.

Я знав багато журналістів на Фліт-стріт і часто бачив їх у знаменитому пабі під назвою White Hart, який був більш відомий як Stab in the Back. Своє досить жахливе прізвисько[33] він отримав тому, що єдиний раз, коли редактор брав туди журналіста – це коли звільняв його. З одного боку була маленька їдальня, тож ви знали, що якщо ваш бос скаже: "Гей, а давай-но сходимо на Вайт Харт, щоб перекусити", то це буде кінець.

Це був старомодний паб неподалік від Фліт-стріт, ідеальне журналістське викривлення часу зі старомодними телефонами для репортерів уздовж однієї стіни. Раніше я сидів там і зустрічав чудових людей. Френк Діккенс малював карикатури про Брістоу для Evening Standard і регулярно бував там. Одного разу він зробив найдивовижніший шарж із моїм зображенням на серветці, ви не повірите як швидко. Ви сидите з ним, випиваєте, а з редакції прибігає дівчина, яка просить терміново подати свої малюнки перед терміном. Френк серйозно пиячив, і я не раз бачив, рекламну дівчину Тіппекс[34] з підставок під пивних келихів на його малюнках, перш ніж вона перестала на них з'являтися.

Таких персонажів, як Френк, було багато. Я був одним із небагатьох аутсайдерів журналістської професії, кому там були раді, тож я познайомився з багатьма журналістами, і в наступні роки таки дізнався про ціну власної голови.

Угода полягала в тому, що будь-який журналіст, який знав мене і міг мене перепити і справді вивести з поля бою, виграє 100 фунтів стерлінгів і дві пляшки вінтажного шампанського.

Багато хто намагався, і у всіх не вийшло.

Я дуже швидко втратив рахунок кількості запаморочених журналістів, яких я залишив у напівпритомному стані біля "Удару в спину". Я часто думав про свою тривожну здатність пити, і я думаю, що це має бути пов’язано з моїм складом ДНК. Ця ідея підкріплюється тим фактом, що я насправді не був настільки п’яним, я ніколи не хитався, не відчував себе без ніг. Я міг піти на справді важкий сеанс запису і осмислено розмовляти всю ніч, а потім піти додому. Моя теорія ще більше підкріплюється тим фактом, що до тих пір, поки я не захворів у середині 80-х, у мене ніколи не було похмілля. Я міг вийти і, буквально, випити літак досуха, а потім прокинутися вранці без жодного похмілля. Час від часу я міг відчувати втому, але це від того, що я не спав допізна, і чашка доброї міцної кави могла виправити це.

Пізніше мені пояснили, що обидві ці незвичайні здібності — багато випивати, залишаючись на ногах, й ніколи не страждати від похмілля — насправді були частиною проблеми. Це тому, що вони є двома способами спонукати ваше тіло зупинитися. П’яний стан і нудота, пов’язана з головокружінням та слабкістю ніг — це просто сигнал про те, що ваше тіло не в змозі впоратися з тим, що ви в нього заливаєте, і воно починає тривожитися: сигнали досить очевидні. Подібним чином похмілля перешкоджає багатьом людям, які п’ють, продовжувати. Але не в моєму випадку. І це може деякий час здаватися смішним, але насправді все це було частиною смертельного коктейлю обставин – випивка, надмірність, виснаження та погане здоров’я – який ледь не вбив мене.

Я повинен вважати себе щасливчиком, що я ще й досі живий. Дозвольте мені поділитися надлишковим спадком, яким я можу "похвалитися": серед численних власних проблем зі здоров’ям у мене був алкогольний гепатит, хронічна пневмонія, двостороння пневмонія, плеврит, хвороба легіонерів та серцеві напади.

Нема чим хвалитися, я знаю.

Я дійсно випробував власну долю.

Я кинув палити в 1979 році, але лише в 1985 році я остаточно кинув випивати. Думаю, немає жодних сумнівів, що мене б тут не було, якби не це. Випивка була найгіршою проблемою.

Ы в якийсь момент мені дали шість місяців життя, якщо я не зупинюся.

Це спрацювало.

Якщо страх оволодіває вами, він може стати найкращим лікарем, якого ви тільки можете побажати, і найкращим порадником. Я був надзвичайним любителем алкоголю – я пив портвейн і бренді півлітровими склянками: півлітра портвейну і півлітра бренді в одній літровій кружці, це був "мій" напій… разом з любителями пива. Я випив феноменальну кількість пива, вина, портвейну, бренді, всіх видів. Звісно, зрештою воно наздогнало мене, і коли це сталося, це було схоже на те, що мене переїхав джаггернаут[35].