Сварлива рок-зірка в літах

Я думаю, що коли ти підліток, коли тобі двадцять і навіть тридцять, слова "смерть" немає у твоєму лексиконі. У рідкісних випадках воно може з’явитися, як правило, це бабуся чи стара тітка, або, якщо вам не пощастить, це хтось, хто потрапив у аварію. Ви не пов'язуєте смерть зі своїм життям у такому віці. Це відображається на тому, що ви робите зі своїм тілом – у моєму випадку я повністю його розбив. Ви сильно випиваєте і, можливо, курите, як димова труба, навіть якщо знаєте, що обидва види діяльності вбивають вас. Ви не дурні: ви прочитали всі статті та бачили всі бюлетені. Але ви все одно це робите. Коли вам виповнюється сорок, а потім, безумовно, п’ятдесят, смерть стає дещо актуальнішою та страшнішою. На моє щастя, я вже давно одужав. На жаль, це не завжди так для багатьох моїх однолітків. Я бачив, як одне опитування стверджує, що середня тривалість життя рок-зірки становить сорок шість років. Це звучить дуже скромно, але я знаю, що є величезний список моїх сучасників і друзів, яких на цьому світі вже немає.

Мій порятунок у тому, що я ніколи не вживав наркотиків. Одна з найсмішніших речей була на перших шоу Yes, з якими я виступав в Америці; ми грали, а публіка кидала на сцену косяки – це невелике перебільшення, але було відчуття, що ти в них стоїш по коліна. Я згадав про це в інтерв’ю для одного американського журналу, де сказав, що ніколи в житті не вживав наркотиків і не збирався це робити, оскільки життя було таким великим природним кайфом, якщо дозволити цьому бути, і журналіст запитав мене, яку отруту вживаю я, і я відповів: "Випивка, переважно пиво, але й міцні напої". З того моменту я приходив на сцену й бачив банки й банки алкоголю, нагромаджені біля сцени біля моїх клавіатур. Якби я відповів "наркотики", мене б зараз тут не було.

Ми говорили про те, що я роблю все до крайностей. Я б не вдовольнився лише тим, щоб викурити один-єдиний косячок, я б випалив багато. Це б мене вбило. Я це знав і тому тримався подалі від наркотиків.

І це було те позитивне, що я зробив.

Наркотики були б пережиті в повному обсязі, як і напої, сигарети, машини, моє волосся та дружини… хоча звичка до наркотиків, можливо, була б дешевшою, ніж дружини.

А тепер до тієї частини, до якої ви мчали через весь цей розділ.

Метеоризм.

Проблема полягала в тому, що для мене, і це треба сказати - для більшості гуртів того часу, з прихильністю до каррі, алкоголю та постійними сумнівними проблемами зі здоров’ям метеоризм був дуже помітною рисою мого повсякденного життя.

Не завжди, не зрозумійте мене неправильно.

Наприклад, коли я спав, в мене такого нічого не було.

Або ж не думав про це.

Як кажуть, я був "у формі". Вся моя група мала серйозні проблеми з метеоризмом. Це не рідкість серед музикантів. Ймовірно, це поєднання неправильного харчування, поганого способу життя, величезної кількості пива, відсутності фізичної форми в цілому. Одного разу в Америці в English Rock Ensemble у всіх, крім мене (для різноманітності), був ганебний метеоризм. Одна американка прийшла взяти у мене інтерв’ю в гримерку після виступу, і вона навряд чи могла вставити хоч слово через те, що гурт пердів. Для них це був вид мистецтва. Дуже важливими були ретельно поставлені позиції. Було звичайною справою стати на стільці й анонсувати те, що буде далі, вимовляючи "А ось отримайте-но це, хлопці". Що ще гірше, від них всіх смерділо. Їй було огидно, але вона не скаржилася. Я марно намагався дати серйозне інтерв’ю, а решта гурту перділа, ставлячи по десять балів за кожну спробу на дошці й нестримно сміялася. Згодом жінка здалася й пішла з огидою на обличчі. Я навряд чи міг заперечувати, тому що я часто був найгіршим винуватцем, але мені не хотілося нюхати їхні дупи решту вечора, тому я пішов спати. Коли вийшла стаття, вона написала:

"Я визнаю, що вони феноменальні музиканти, і шоу, безперечно, було приголомшливим, але це не ті люди, з якими я хотіла б проводити час. Сморід у гримерці за декілька хвилин після приходу зі сцени — це не те, що я б бажав навіть своєму найлютішому ворогу.

І я цілком вірю, що після того, як я покинув групу того вечора, вони продовжували свої пердіжні змагання до раннього ранку. Але ні за яких обставин я не збирався тинятися і дивитися, хто переміг.

"У МЕНЕ ЧЕ ГЕВАРА НА СКЛАДІ"

Я завжди хотів поїхати на Кубу. Бажав з однієї і лише з однієї причини: музика. Тамтешній режим ефективно, і в різних сенсах також цілком справедливо, ізолював Кубу від багатьох аспектів сучасного світу на кілька десятиліть, але для мене це означало те, що музика не була "виродженою", зараженою зовнішніми впливами. Для такого музиканта, як я, це пропонувало музичну культуру з чистотою, яка була дуже привабливою. Я був у Східній Європі до падіння Стіни, як ви знаєте, і в Південній Африці в роки апартеїду, де я потрапляв у всілякі неприємності, тому що працював з чорними хорами та музикантами. . . але це вже інша історія. . .