Святослав

Але нiхто з трьох невiдомих не сказав жодного слова про те, хто вони, кому служать, чого хочуть. I тодi iмператор велiв зарубати їх мечами.

I далi, як у пустелi, йшов iмператор Iоанн з своїми легiонами. Спустився з гiр, вийшов на долину, де видно було Доростол.

2

Князь Святослав знав, де i як iде iмператор ромеїв. Повертаючись з гiр i долин, загони, що складались з руських i болгарських воїв, розповiдали, якi сили веде з собою iмператор, якими шляхами вони йдуть, де зупиняються й ночують. Гомiн знедоленої Болгарської землi й тужний крик її людей увесь час долiтали до князя Святослава.

Знав князь Святослав i те, що до Доростола вiйсько iмператора пiдступає не одним,, а кiлькома шляхами. Сам iмператор iде з легiонами через Данаю й Плиску, кiлька таксiархiй, скрадаючись у Лудогорах, поспiшають вийти взап'ять його воям, а кораблi Вiзантiї вже пливуть до Дунаю, щоб остаточно одрiзати вiйсько вiд рiдної землi, вiд Русi.

Усе це знав князь Святослав. Можливо, ще й тепер, сiвши вночi на лодiї й переправившись через Дунай, вої досягли б землi Улицької, звiдти ж повернулись i на Русь.

Про це говорив з Святославом i брат його князь Улiб. Одного разу, коли князь Святослав був над Дунаєм, пiд стiною города, Улiб сказав, дивлячись на широке, багатоводне плесо, на далекий лiвий берег:

- А не лiпше би нам було, брате, сiсти на лодiї, повернути всп'ять на Русь?

Князь Святослав також дивився на плесо й лiвий берег, але думав, мабуть, про iнше, бо вiдповiв:

- Не потече нiколи всп'ять Дунай, а руськi вої нiколи ше не тiкали з поля бою. Вiд чого ти б хотiв утекти, брате Улiбе?

- Вiд меча i списа, вiд грецької смертi наших людей тут, на березi Дунаю...

- Хто ухиляється вiд бою з коршаком на скелi, той загине вiд нього в долинi, - суворо промовив князь Святослав. - Аще не приймемо бою з iмператором на Дунаї, буде нам непоправна й срамна смерть на Днiпрi.

- Брате мiй, брате! - скорбно вiв князь Улiб. - Не про себе мислю, болить у мене серце за множеством людей...

- У множества своїх людей повинен вчитись i князь. Зане ж не навчиться, буде йому, як ворогу й супостату...

- Спасибi, брате, що навчив... Де ти, там буду й я... Станемо по правдi, брате! Нехай нам допоможе Христос...

- Проти вiзантiйського Христа я боротимусь мечем, Улiбе, а допомагатиме менi Перун.

- То нехай кожному з нас допомагає його бог, - закiнчив князь Улiб..

Побачив князь Святослав того ж дня i колишнього василiка iмператора ромеїв Калокiра. Вiн навiть не впiзнав його. Минаючи торг, князь зупинився недалеко вiд купцiв, що продавали рибу, яку болгари-ловцi звичайно ловили в лиманах i гирлi Дунаю.

Князь зупинився, бо чомусь купцi й люди зчинили неймовiрний галас, сперечались.

- Про що сваритесь? - пiдiйшов до них князь.

- То є недобра риба, - кинулись до князя люди. - Цi купцi навмисне ховають її, беруть все дорожче й дорожче, а риба ця - то отрута для людини.

Князь Святослав подивився на купцiв i рибу, що лежала перед ними. Риба була справдi недобра, зiпсована. А серед трьох купцiв, якi стояли над нею, князь побачив i смиренного Калокiра.

- Викиньте рибу в Дунай, нехай вона пливе до грекiв, - звелiв князь Святослав i, звертаючись вже до Калокiра, додав: - А ви, купцi, не давайте людям моїм отрути i ти, патрикiю Калокiре, такожде.

Блiдий, розгублений Калокiр стояв перед князем Святославом i мимрив:

- Я не дам отрути, княже!

Перед заходом сонця князь Святослав, сидячи на конi, виїхав з невеликою дружиною за Доростол i зупинився на високому пагорку. Звiдси видно було далекi схили гiр, перейняту темними лiсами рiвнину за ними, долину, що нагадувала у цю вечiрню годину величезну чашу з дивним синiм вином, город над Дунаєм, багряне вiд останнього сонячного промiння плесо, далекий лiвий берег.

Чи мiг думати у що вечiрню годину князь Святослав, що мине один тiльки день i на цьому ж високому пагорку стоятиме й дивитиметься навкруг iмператор Вiзантiї Iоанн, що легiони його заллють усю цю чашу-долину, на плесi Дунаю з'являться кораблi, а вiн, князь Святослав, i вої його зберуться й стоятимуть серед цього широкого й неосяжного свiту тiльки в одному куточку - у городi-фортецi, що темнiє на скелях над Дунаєм?

Нi, навiть у цей останнiй вечiр князь Святослав не вiрив, що так може статись. Але вiн хотiв бути готовим, якщо судилась їм така лиха доля. Тому не раз приїздив сюди, оглядав поле наступного бою, готувався до сiчi й думав, як йому зустрiчати й перемогти Вiзантiю.

У iмператора Вiзантiї, як Святослав уже знав, було п'ятдесят - шiстдесят тисяч воїв. Що ж, Русь має, разом з болгарськими, вже не менше. А он скрiзь по схилах i в долинi встає курява, з гори по Дунаю поспiшають лодiї, - то до нього iдуть i йдуть болгари. Були б сили й час - вся Болгарська земля прийшла б сюди, сховалась у цю страшну годину за стiнами Доростола, стала б поплiч iз воями Русi.