Світло між двох океанів

Місячки не було, Ізабель хвилювалася. Вона втратила всяку надію народити дитину, і раптом це знову стало реальністю. Вона ще трохи почекає, продовжуватиме молитися, а потім скаже Тому. Ізабель ловила себе над думці, що постійно мріє про брата чи сестру для Люсі. Її серце вискакувало з грудей. А потім уплави почалися з подвоєною силою, протікали важче й болючіше і були нерегулярними. У неї боліла голова, вона сильно пітніла вночі. А згодом їх не було місяцями.

— Під час відпустки я піду до лікаря Самптона. Немає потреби непокоїтися, — казала жінка Тому. Ізабель не скаржилася. — Коханий, я здорова, добре почуваюся. Не треба хвилюватися. — Вона була закохана в чоловіка й дитину — і цього достатньо.

Місяці змінювали один одний, а своєрідні ритуали маяка залишалися такими ж — увімкнути його, підняти вимпел, промити ванночку для ртуті. Тривали звичні заповнення форм і дотримання законодавчих вимог, тривало знущальне листування зі старшим механіком про те, що будь-яке пошкодження парових труб може бути спричинено тільки недбалістю доглядача, а не продукцією неналежної якості. Журнал перейшов із 1926 на 1927 рік на середині сторінки: не можна марно витрачати папір, який був дорогим. Том задумався над відомчою байдужістю щодо приходу нового року. Маякову службу не турбував плин часу. І це було правдою: вид із галереї у перший новорічний день нічим не відрізнявся від виду перед Новим роком.

Час від часу Том повертався до запису від 27 квітня 1926-го, і згодом журнал сам почав розгортатися на тій сторінці.

Ізабель важко працювала. На городі все буяло; у хаті — чисто. Вона прала й латала Томів одяг; і вона готувала все, що він полюбляв. Люсі росла. Маяк обертався. Час спливав.

Розділ 13

— Скоро їй буде рочок, — промовила Ізабель. — Наближається 27 квітня, її день народження.

Том був у майстерні, чистив від іржі погнуті дверні завіси. Він відставив терпуг.

— Цікаво, коли в неї справжній день народження?

— Для мене — це день, коли вона прибула. — Ізабель поцілувала дитину, що сиділа в неї на руках і гризла сухарик. Люсі простягнула рученята до Тома.

— Вибач, маленька, в мене брудні руки. Краще побудь трохи з мамою.

— Це дивовижно, Люсі так виросла! І, певно, важить цілу тонну, — розсміялася Ізабель і підсадила малу трохи вище на стегно. — Я спечу їй торт на день народження. — Дитина у відповідь опустила голову на груди Ізабель і виплюнула крихти хліба. — У тебе ріжуться зубки, так, маленька? Ти вся червона. Зараз ми покладемо на ясна трохи спеціального порошку, і ти заспокоїшся. — Ізабель повернулася до Тома. — Побачимося пізніше, любий. Я краще піду назад. У мене суп на плиті, — сказавши це, вона попрямувала до хати.

Тьмяне світло пробивалося крізь вікно й падало на Томів верстак. Він випрямляв металеву деталь, і кожен удар різко відлунював від стін. Чоловік розумів, що б’є сильніше, аніж це було потрібно, однак зупинитися не міг. Його баламутили розмови про дні народження та ювілеї. Він знову взявся за молоток і знову почав гамселити по металу, аж доки той не тріснув. Тоді Том підняв поламані половинки і втупився в них.

Сидячи в кріслі, Том підвів очі. Від часу святкування дня народження дитини минуло кілька тижнів.

— Абсолютно не важливо, що саме їй читати, — сказала Ізабель. — Головне, щоб вона чула різні слова. — Жінка пересадила Люсі Томові на коліна й пішла допікати хліб.

— Та-та-та-та-тат, — пролепетала дитина.

— Ба-ба-ба-ба-баб, — відгукнувся Том. — Отже, ти хочеш почути казку?

Дитя простягнуло маленьку ручку, але замість важкої книжки казок схопила зі столу бежевий буклет, що лежав поруч, і тицьнула його Томові. Той розсміявся.

— Не думаю, що тобі це сподобається, зайчику. Хоча б через те, що тут немає малюнків.

Він потягнувся за казками, але Люсі сунула йому в обличчя буклет.

— Та-та-та-та-тат.

— Ну, якщо так хочеш, маленька, — Том знову засміявся.

Дитина розгорнула буклет на якійсь сторінці і тицьнула пальчиком у слово, як це часто робили Том та Ізабель.