Світло між двох океанів

— О, дякую, манюня! — усміхнувся він. — Дивись, не з’їж мене. — Вона знову поглянула йому в очі, і він схопив її та почав лоскотати.

— О! Ідеальний татко! — почувся голос іззаду. Том, обернувшись, побачив тестя. — Вирішив прийти й переконатися, що тут усе гаразд. Ві завжди казала, що я добре даю раду трьом нашим. — Коли пан Ґрейсмарк казав останні слова, на його обличчі промайнула тінь. Швидко опанувавши себе, він простягнув руки. — Ходи до дідуся! Ходи і потягни його за вуса. Ох, моя маленька принцеса!

Люсі ступила кілька кроків, простягнувши рученята.

— Ось так, — сказав Білл, хапаючи її.

Вона потягнулася до кишенькового годинника в жилеті й витягнула його.

— Хочеш подивитися, котра година? Знову? — засміявся Білл і ще раз відкрив золотий футляр, показавши їй стрілки.

Дівчинка відразу ж закрила його й тицьнула дідусеві, щоб той відкрив сам.

— Віолетті зараз дуже важко, — звернувся пан Ґрейсмарк до зятя.

Том звівся на ноги і струсив траву зі своїх штанів.

— Чому, Білле?

— Сумує за Ізабель, а тепер сумуватиме ще й за маленькою… — Він зробив паузу. — Повинна ж бути робота в Партаґезі?.. Ти ж закінчив університет, заради Бога…

Том переступив з ноги на ногу.

— О, я знаю цю приказку, — продовжив пан Ґрейсмарк. — Доглядач маяка — то назавжди.

— Це не просто приказка, — сказав Том.

— І це правда?

— Більш-менш.

— Але ж ти міг би покинути роботу? Якщо б ти справді захотів?

Том задумався.

— Білле, чоловік може залишити дружину, коли він дійсно цього захоче. Але ж це не означає, що так чинити правильно.

Білл подивився на Тома.

— Навряд чи це є чесним учинком, коли тебе навчили, ти здобув досвід, а потім усе залишаєш і йдеш. І, зрештою, до цього звикаєш. — Він, поглянувши на небо, замислився. — Там я на своєму місці. Ізабель теж подобається на Янусі.

Дитина простягнула ручки до Тома, і він відразу ж посадив її собі на стегно.

— Будь ласка, подбай про моїх дівчаток! Це все, про що я прошу, — сказав Білл.

— Я зроблю все можливе. Обіцяю вам!

Найважливішою традицією в День подарунків у Партаґезі був церковний ярмарок. Тоді збиралися не лише містяни, а й мешканці всієї округи. Це свято було започатковане багато років тому кимось, хто бачив переваги проведення заходу зі збору коштів у день, коли ніхто не скаже, що має дуже багато роботи й не може прийти. Крім того, оскільки це було відразу ж після Різдва, всі намагалися бути щедрими.

Окрім продажу тортів та ірисок, слоїків з варенням, котрі іноді вибухали від пекучого сонця, ярмарок славився спортивними та іншими змаганнями. А забіги з яйцем у ложці, на трьох ногах[9] і в мішку були найпопулярнішими. Також тут збивали кокосові горіхи, однак від тирів після війни відмовилися, бо через нещодавно відточені навички тутешніх чоловіків власники втрачали гроші.

На святкування приходили всі, і найбільш важливим обов’язком було взяти участь у змаганнях. Сім’ї проводили на ярмарку цілий день. Тут можна було купити за шість пенсів пиріжки й сосиски, засмажені на грилі. Том з Люсі та Ізабель сиділи на ковдрі в затінку і їли сосиски в тісті. Люсі, розібравши свій обід на складові, поклала все на тарілку поряд.

— Мої брати добре бігали, — розповідала Ізабель. — Навіть вигравали забіг у три ноги. І я думаю, мама все ще зберігає кубок, який я одного року виграла за змагання «біг у мішку».

Том усміхнувся.

— Не знав, що одружився з чемпіонкою.

Вона грайливо ляснула його по руці.

— Я просто розказую сімейні легенди Ґрейсмарків.

Том намагався допомогти Люсі розібратися з безладом у тарілці, інакше вона б усе порозкидала, аж раптом до них підійшов хлопець зі значком розпорядника. Діставши блокнот та олівець, він запитав:

— Перепрошую, це ваша дитина?

Це питання приголомшило Тома.

— Вибачте?

— Я просто питаю, чи це ваша дитина.

Том щось пробурмотів.

Хлопець повернувся до Ізабель.

— Це ваша дитина, пані?

Ізабель на секунду насупилася, а потім зрозуміла, про що йдеться, й повільно кивнула.

— Ви шукаєте учасників для забігу татусів?

— Так. — Він приготував олівець і запитав у Тома: — Як вас звати?

Том знову подивився на Ізабель, але її обличчя було спокійним.

— Я можу підказати, якщо ти раптом забув, — стала вона підтрунювати над чоловіком.

Том сподівався, що дружина розуміє його неспокій, але Ізабель продовжувала усміхатися. Нарешті він сказав:

— Я не дуже добре бігаю.

— Але всі татусі беруть участь, — запротестував хлопець. Очевидно, це була перша відмова.

Том обачно добирав слова.

— Я навіть відбіркове змагання не пройду.

Хлопець, похнюпившись, побрів шукати наступного учасника. Ізабель ніжно сказала:

— Не хвилюйся, Люсі. Я натомість візьму участь у перегонах матусь. Принаймні хоч хтось із твоїх батьків готовий виставити себе на посміховисько.

Але Том у відповідь не усміхнувся.

Доктор Самптон мив руки, а за ширмою одягалася Ізабель. Вона виконала свою обіцянку, що дала Томові, й пішла до лікаря, поки вони були в Партаґезі.

— Приблизно кажучи, нічого поганого, — мовив він.

— Тобто? Як це? Я хвора?