Світло між двох океанів

— У листі ви писали, що холостяк і зі східних штатів. Тому я була б удячна, якби ви пам’ятали, що тепер перебуваєте в Партаґезі. Це християнський заклад, через те ніякого алкоголю чи тютюну в приміщенні.

Том збирався подякувати їй за ключ, але вона продовжувала, міцно тримаючи ключ у руках:

— І жодних ваших чужоземних звичок тут! Я знаю, що до чого. Після вашого від’їзду я мінятиму постіль. Сподіваюся, мені не доведеться запирати простирадло, якщо ви знаєте, що я маю на увазі. Двері зачиняються о десятій вечора, сніданок о шостій ранку, і якщо вас не буде, то залишитеся голодним. Чай подають о пів на п’яту, з такою ж умовою. Пообідати можете деінде.

— Вельми зобов’язаний вам, пані Mювет, — сказав Том, намагаючись не сміятися, щоб ненароком не порушити ще якесь правило.

— Гаряча вода коштуватиме вам додатковий шилінг на тиждень. Самі вирішуйте, чи це вам украй потрібно. На мою думку, холодна вода не зашкодить такому молодому джентльменові.

Вона сунула йому ключ від кімнати. Коли, кульгаючи, пані пішла коридором, Тому стало цікаво, чи існує пан Мювет, завдяки якому вона так полюбила чоловічий рід.

У маленькій кімнаті в задній частині будинку Том розпакував свій речовий мішок, акуратно поставив мило та речі для гоління на єдиній поличці, поклав у шухляду кальсони і шкарпетки, а три сорочки і дві пари штанів разом зі своїм парадним костюмом та краваткою повісив у вузьку шафу. Він кинув у кишеню книжку і вирушив досліджувати місто.

Останнім обов’язком Тома Шерборна в Партаґезі був обід з капітаном порту та його дружиною. Капітан Персі Ґезлак відповідав за всі приїзди і від’їзди в порту, тому для будь-якого нового доглядача маяка на Янусі стало традицією повечеряти з ним, перш ніж відправитися на острів.

Пополудні Том, умившись, знову поголився, прилизав волосся бріоліном, застібнув комірець та змінив костюм. Попередні сонячні дні змінилися хмарами, і з Антарктиди подув пронизливий вітер, тому про всяк випадок він надів пальто.

Досі живучи за сиднейським годинником, чоловік мав вдосталь часу, щоб пройтися невідомим маршрутом, і дістався будинку зарано. Господар привітав його широкою усмішкою, а коли Том вибачився за передчасне прибуття, «пані капітанша», як представив її хазяїн, заплескавши в долоні, сказала:

— Боже мій, пане Шерборне! Вам не потрібно вибачатися за те, що ви так своєчасно прикрасили наш дім своєю присутністю, до того ж принесли такі чудові квіти. — Вона вдихнула аромат пізніх троянд, які Том зрізав у саду пані Mювет, домовившись із нею про додаткову оплату. Жінка подивилася на нього, підвівши голову. — Господи! Ви майже такий же високий, як і сам маяк! — сказала вона і посміхнулась власній дотепності.

Капітан, забравши в Тома капелюх та пальто, промовив:

— Прошу до вітальні!

А його дружина негайно продовжила:

— Муху запросив павук!

— Вона ще та дотепниця! — вигукнув капітан.

Том злякався, що вечір може затягнутися.

— Будете херес? Портвейн? — запропонувала жінка.

— Зглянься та принеси бідоласі пиво, пані капітаншо, — зі сміхом сказав її чоловік. Він ляснув Тома по спині. — Присядьте й розкажіть мені про себе, молодий чоловіче.

Врятував Шерборна дзвінок у двері.

— Перепрошую! — сказав капітан Ґезлак.

До Тома донеслася фраза, мовлена десь далеко в коридорі: «Сириле, Берто, радий, що ви змогли прийти. Дозвольте взяти ваші капелюхи».

Коли пані капітанша повернулася у вітальню з пляшкою пива і склянками на срібній таці, вона сказала:

— Ми вирішили запросити ще кількох людей, щоб познайомити вас із тутешніми мешканцями. Партаґез — дуже приємне місце.

Капітан привів нових гостей — суворе подружжя, яке складалося з огрядного голови місцевого управління доріг, Сирила Чиппера, та його дружини Берти, худої немов жердина.

— Що ви думаєте про тутешні дороги? — запитав Сирил після знайомства. — Не намагайтеся бути люб’язним. Як би ви оцінили їх, порівнюючи з дорогами на сході материка?

— Та дай ти бідоласі спокій, Сириле, — сказала його дружина.

Том був удячний не тільки за це втручання, а й за дзвінок, що знову пролунав з коридору.

— Білле, Віолетто, радий вас бачити! — мовив капітан, відчинивши вхідні двері. — А ви, панянко, розквітаєте з кожним днем.

Він провів у вітальню ставного чоловіка із сивими вусами і його дружину, повну та розчервонілу.

— Це Білл Ґрейсмарк, його дружина Віолетта і їхня дочка… — Капітан обернувся. — Де ж вона? Принаймні дочка десь тут, зараз підійде. Білл — директор партаґезької школи.

— Радий познайомитися з вами! — сказав Том, потискуючи руку чоловікові та ввічливо киваючи жінці.

— Отже, — промовив Білл Ґрейсмарк, — ви думаєте, що упораєтеся з Янусом?

— Скоро дізнаюся, — відповів Шерборн.

— Там доволі похмуро.

— Чув таке.

— На Янусі немає доріг, — докинув Сирил Чиппер.

— Немає, — погодився Том.

— Я не високої думки про місця, де взагалі немає доріг, — продовжував Чиппер повчальним тоном.

— Бездоріжжя — найменша з твоїх проблем, синку, — втрутився Ґрейсмарк.