Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

Історики нещодавно почали докладно вивчати суб’єктивну позицію людей (основуючись переважно на раніше не доступних джерелах, як-от щоденники) і виявили, що за Сталіна виробити свій внутрішній приватний світ окремо від «офіційного» було важко, а то й неможливо[1696]. Це твердження може бути слушним щодо деяких громадян, але справжньою проблемою для Сталіна і його служби безпеки (чи принаймні для істориків) є неможливість визначити, чи це справді так, тому що свободи вільно висловлювати свої думки не існувало[1697].

Народна підтримка терору була більш ніж ідеологічною. Відігравали свою роль і багато інших факторів: голод, жадоба, страх, забобони, ненависть, гнів, бажання помсти — ті фактори, що їх ідеології не можуть дуже легко підпорядкувати. Це почасти і є причиною, чому «ворог народу» — уявлення, не обмежене ніякою ідеологією, стало таким всеохопним і тому таким небезпечним.

Ця книжка про Донбас наголошує на важливості реґіональних досліджень. Праці, сфокусовані на Москві чи Ленінграді, тяжіють до утвердження безперервного існування радянського режиму впродовж понад сімдесяти років. У випадку Донбасу та інших західних реґіонів Радянського Союзу це не зовсім правильно — режим зазнав краху під час війни. В ті часи людям доводилося самим вирішувати свою долю, хоча варіантів вибору було дуже мало, і всі непривабливі. Мало того, немає свідчень, які б підтверджували, що навіть у часи найбільшого терору люди не уявляли собі якихось альтернатив сталінізму. Чи всі «контрреволюційні зауваги», нібито висловлені вустами радянських громадян і ретельно записані службою безпеки (ми цитували їх тут досить широко), справді колись звучали, невідомо, але принаймні хтось (аґенти служби безпеки, інформатори, слідчі) їх вигадав, створив, сфабрикував. Сам Сталін не вірив, що люди не можуть уявляти собі таких можливостей. 1937 р. Сталін признався Димитрову, що хотів знищити всіх, хто начебто був противником його режиму, навіть якщо тільки «подумки». Сталінський терор був розправою над свідомістю. Донбас був притулком для всіх, хто тікав від закону, і тому Сталін мав усі причини вважати, що там можливе геть усе. Диктатор тероризував Донбас тому, що цей реґіон символізував свободу.

ДЖЕРЕЛА

Найважливіші джерела, використані при написанні цієї книжки, — раніше закриті архіви України й Росії. Мені не вдалося отримати доступ до найсекретніших архівів — так званого Президентського архіву і колишніх архівів КДБ у Москві та Києві. Незважаючи на це, мені вдалося зібрати більш ніж достатньо інформації у відкритих архівах у столицях і на Донбасі, а також в архівах колишніх управлінь КДБ у Донецьку й Луганську.

Опубліковані джерела можна знайти у великих бібліотеках Заходу, Москви чи Києва, крім багатьох місцевих публікацій, з якими можна ознайомитися в місцевих бібліотеках Донбасу; їхній каталог у Відділі краєзнавства неоціненний для вивчення Донбасу.

Архівні джерела

Архіви в основному подано за їхніми акронімами з наступними позначеннями: ф. (фонд), оп. (опис), спр. (справа), арк. (аркуш, аркуші), зв. (зворот) — і для українських, і для російських архівів.

АУСБУДО — Архів Управління Служби Безпеки України по Донецькій Області (Донецьк, Україна), колишній архів управління КДБ в Донецьку.

АУСБУЛО — Архів управління Служби Безпеки України по Луганській області (Луганськ, Україна), колишній архів КДБ в Луганську.

ДАДО — Державний архів Донецької області (Донецьк, Україна); містить і колишній архів Донецької обласної організації Компартії України.

ДАЛО — Державний архів Луганської області (Луганськ, Україна), містить і колишній архів Луганської обласної організації Компартії України.

ГАРФ — Государственный Архив Российской Федерации (Москва, Росія), колишній Центральный Государственный архив Октябрской революции Союза Советских Социалистических Республик (СССР).

Документа Neveu — Архів (Рим, Італія).

РФІМФЕ — Рукописні фонди Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України (Київ, Україна).

РГАЭ — Российский Государственный архив экономики (Москва, Росія), колишній Центральный Государственный архив народного хозяйства СССР.

РГВА — Российский Государственный военный архив (Москва, Росія), колишній Центральный Государственный архив Советской Армии.

РЦХИДНИ — Российский центр хранения и изучения документов новейшей истории (Москва, Росія), колишній архів КПРС (Центральный партийный архив).

ЦАМО — Центральный архив Министерства обороны Российской Федерации (Подольськ, Московська область, Росія).

ЦДАГО — Центральний Державний архів громадських об’єднань України (Київ, Україна), колишній архів Компартії (Партійний архів Інституту Історії партії при ЦК Компартії України).

ЦДАВО — Центральний Державний архів вищих органів влади та управління України (Київ, Україна), колишній Центральний Державний архів Жовтневої революції Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР).

ЦДІА — Центральний Державний історичний архів України (Київ, Україна), колишній Центральний Державний історичний архів УРСР.