Таємничий лицар

— Пана Франклина Фрея добре знають на Зеленозубі, — казав Утор Підлисток, який, схоже, знався на всіх місцевих звитяжцях. — Онде він на помості, дядько нареченої. Приїхав Лукас Острівець із Відьминої Багви, ним не можна нехтувати. Так само, як і паном Мортімером Гребеняком з Гостроклішні. Не рахуючи названих, до забави стануть головне заплотні лицарі та сільські зухи. З-поміж останніх найкращими вважаються Кірбі Пім та Галтрі Зелений. Але жодному з них не рівнятися до зятя пана Маслоплава — Чорного Тома Гедля. О, то лютий гемон. Кажуть, завоював руку старшої доньки його вельможності тим, що вбив трьох інших залицяльників. А колись зсадив з коня самого князя Кастерлі-на-Скелі.

— Невже молодого пана Тибольта? — запитав пан Майнард.

— Ні, старого Сивого Лева, який помер навесні.

Так люди казали про померлих від Великої Весняної Пошесті. «Помер навесні». Навесні померло багато десятків тисяч людей, серед інших — король та два юні принци.

— Не слід скидати з рахунку пана Буфорда Булвера, — мовив Кайл-Кіт. — Старий Бик убив на Червонотрав’ї чотири десятки людей.

— Щороку їх чомусь стає дедалі більше, — зауважив пан Майнард. — Але Булвер своє відвоював. Погляньте-но самі. За шістдесят років, м’якотілий, жирний, майже сліпий на праве око.

— Не турбуйтеся шукати переможця по всьому замкові, — мовив голос позаду Дунка. — Осьде я, панове. Дивіться і звеселяйтеся.

Дунк обернувся і побачив над собою пана Яна Скрипаля з загадковою усмішкою на вустах. Він мав на собі білого шовкового кунтуша з прорізними рукавами, облямованими червоним єдвабом — такими довгими, що їхні кінці висіли нижче колін. На грудях у нього лежав важкий срібний ланцюг з величезними чорними аметистами, які пасували до його очей. «Той ланцюг коштує дорожче за все, що в мене є» — подумав Дунк.

Вино додало рум’янцю щокам пана Глендона та запалило полум’ям його прищі.

— Хто ви такий, аби отак вихвалятися?

— Мене кличуть Яном Скрипалем.

— То ви музика чи воїн?

— Так сталося, що я можу зіграти гарної пісні хоч на списі, хоч на просмоленому луці. На кожному весіллі потрібен співець, а на кожному турнірі — таємничий лицар. Можна мені до вас? Маслоплав шляхетно припросив мене до помосту, але мені краще сидиться у товаристві моїх братів-заплотних лицарів, ніж серед рожевих пань та поважних старців.

Скрипаль ляснув Дунка по плечі.

— Будьте мені другом і посуньтеся, пане Дункане.

Дунк посунувся.

— Вам уже не дісталося страви, пане.

— То байдуже. Я знаю, де в Маслоплава кухня. Але вино, сподіваюся, знайдеться?

Від Скрипаля пливли пахощі помаранчів та лимонів з присмаком якоїсь невідомої східної прянощі. Може, мускатного горіха — Дунк не сказав би напевне. Що він, зрештою, тямив у мускатних горіхах?

— Ваші вихваляння не надто шляхетні, — заявив пан Глендон.

— Хіба? Тоді мушу просити вас про вибачення. Я б ніколи не завдав образи синові Вогнепала.

Юнака це застигло зненацька.

— То ви знаєте, хто я?

— Син свого батька, сподіваюся.

— Дивіться-но! — вказав пан Кайл-Кіт. — Весільний пиріг!

Його штовхали крізь двері шестеро кухарчуків на широкому возику з коліщатами. Пиріг був рум’яний, хрумкий та величезний. Зсередини нього доносилися звуки: цвірінькання, квохтання, тукотіння. Пан та пані Маслоплав зійшли з підвищення, щоб зустріти пиріг, разом тримаючи у руках меча. Коли вони розрізали його навпіл, зсередини вилетіло і почало пурхати палатою з півсотні пташок. На інших весільних бенкетах, які відвідував Дунк, пироги наповнювали самими голубами чи якимись співочими птахами, але у цей посадили одразу сойок, жайворонків, різного роду голубів, пересмішників, солов’їв, малих брунатних горобців і навіть великого червоного папугу.

— Двадцять і один різновид птахів, — зазначив пан Кайл.

— Двадцять і один різновид пташиного посліду на голову, — підхопив пан Майнард.

— Ви не маєте поетики у серці, пане мій.

— Зате ви маєте лайно на плечі.

— Так і треба наповнювати пиріг, — пирхнув пан Кайл, чистячи жупана. — Пиріг позначає шлюб, а в справжньому шлюбі є багато усього: радість і горе, біль і насолода, кохання, хіть і вірність. Ось і птахів має бути багато різних. Ніхто з чоловіків не знає достеменно, що йому принесе нова дружина.

— Дірку між ніг, — відповів Бросквин, — бо навіщо ж беруть дружин?

Дунк відсунувся від столу.

— Піду вийду на свіже повітря.

Насправді він ішов відлити, але у шляхетному товаристві личило казати про свіже повітря.

— Прошу добродіїв вибачити мені.

— Поспішіть назад, пане, — закликав Скрипаль. — Ще будуть жонглери, та й вкладання на постіль пропускати не варто.

Знадвору нічний вітер лизнув Дунка, наче язик велетенського звіра. Втоптана земля двору, здавалося, рухалася під ногами… а може, це він хитався. Поле для турніру було влаштоване посередині зовнішнього дворища. Між стінами збудували триярусний поміст для глядачів, щоб пан Маслоплав та його шляхетні гості могли сидіти у затінку на подушках. На обох кінцях поля стояли шатра, де лицарі могли вдягнути обладунки. Напоготові чекали риштунки з турнірними списами.