Таємничий суперник

— Кумедно, чого тільки не почуєш випадково, — пробурмотів Томмі. — Сьогодні стрів на вулиці двох дженджиків, які говорили про якусь Джейн Фінн. Ти колись чула таке ім’я?

Але цієї миті дві літні пані підвелися й стали збирати пакунки, і Таппенс спритно прослизнула на одне зі звільнених місць.

Томмі замовив чай і булочки. Таппенс замовила чай і тост із маслом.

— І потурбуйтеся, щоб чай подали в окремих чайниках, — суворо додала вона.

Томмі сів напроти неї. Його непокриту голову прикрашала кучма елегантно зачесаного рудого волосся. Обличчя його було негарне, та приємне — без виразних рис, проте безсумнівно обличчя джентльмена й спортсмена. Коричневий костюм був добре скроєний, та небезпечно близький до того, щоб геть зноситися.

Сидячи тут, вони видавалися доволі сучасною парою. Таппенс не претендувала на звання красуні, але прослідковувався певний характер і шарм в ельфійських рисах її обличчя — із тим чітко окресленим підборіддям і великими, широко посадженими сірими очима, які затуманено дивилися з-під прямих чорних брів. Поверх чорного, коротко підстриженого волосся мала маленьку яскраво-зелену шапочку, а її надзвичайно коротка й доволі благенька спідниця відкривала пару нетипово витончених гомілок. Її вигляд демонстрував відважну спробу бути елегантною.

Нарешті подали чай, і Таппенс, пробудившись від задуми, налила собі чашку.

— Отже, — мовив Томмі, відкушуючи великий шматок булочки, — розповідай, що нового. Пам’ятаєш, востаннє ми бачились у шпиталі у 1916-му.

—Дуже добре. — Таппенс невимушено взяла тост із маслом. — Скорочена біографія міс Пруденс Каулі, п’ятої доньки архідиякона Каулі з Літл-Міссенделл, графство Саффолк. На початку війни міс Каулі покинула принади (й тяготи) домашнього життя й прибула до Лондона, де вступила на службу до офіцерського шпиталю. Перший місяць: перемивала шістсот сорок вісім тарілок щодня. Другий місяць: підвищена до витирання вищезазначених тарілок. Третій місяць: підвищена до чищення картоплі. Четвертий місяць: підвищена до нарізання хліба та масла. П’ятий місяць: підвищена до обов’язків прибиральниці палат поверхом вище, зі шваброю та відром. Шостий місяць: підвищена до обслуговування столів. Сьомий місяць: приємна зовнішність і гарні манери так вражають, що мене підвищують до обслуговування сестер! Восьмий місяць: легкий спаду кар’єрі. Сестра Бонд з’їла яйце сестри Вестгейвен! Великий скандал! Винна однозначно прислуга! За неуважність у таких речах надто суворих покарань не буває. Знову швабра і відро! «Так полягли хоробрі»! Дев’ятий місяць: підвищена до підмітання палат, де зустріла друга дитинства в особі лейтенанта Томаса Бересфорда (мій уклін, Томмі!), якого не бачила довгих п’ять років. Зустріч була приязною! Десятий місяць: отримала догану від матрони за похід у кіно в супроводі одного з пацієнтів, а саме вищезгаданого лейтенанта Томаса Бересфорда. Одинадцятий і дванадцятий місяці: із цілковитим успіхом повернулася до обов’язків покоївки. Наприкінці року в сяйві слави покинула службу в шпиталі. Після того талановита міс Каулі успішно водила торговий фургон, моторну вантажівку та генеральську машину. Останнє було найприємніше. То був доволі молодий генерал!

— Що за пройда? — запитав Томмі. — Аж верне від згадки, як це начальство каталося з Військового міністерства до «Савою», а з «Савою» — у Військове міністерство!

— Я вже й забула, як його звати, — зізналася Таппенс. — Одне слово, то, безумовно, був пік моєї кар’єри. Далі я влаштувалася до Державного управління. Ми організували кілька дуже милих чайних вечірок. Я збиралася стати тиловою робітницею, листоношею та водійкою автобуса й цим завершити свою кар’єру — аж тут втрутилося перемир’я! Багато довгих місяців я трималася за управління хваткою справжньої прилипали, та, на жаль, зрештою мене скоротили. Відтоді шукаю роботу. А тепер — твоя черга.

— У мене так багато підвищень не було, — тужливо сказав Томмі, — і куди бідніше різноманіття. Ти ж знаєш, я знову виїхав до Франції. Потім мене відрядили до Месопотамії, і я вдруге дістав поранення й потрапив до шпиталю вже там. Потім застряг у Єгипті, доки не настало перемир’я, ще трохи потупцяв там і, як уже казав, нарешті демобілізувався. І десять довгих виснажливих місяців шукаю роботу! Жодної роботи немає! А якби й була, мене б на неї не взяли. На що я придатний? Що тямлю у справах? Нічого.

Таппенс похмуро кивнула.

— Як щодо колоній? — запропонувала вона. Томмі похитав головою.

— Мені б там не сподобалось — і цілком упевнений, що їм не сподобався б я!

— Багаті родичі?

І знову Томмі похитав головою.

— Ох, Томмі, невже навіть прабабці немає?

— Є старий дядько, більш-менш забезпечений, та він не підходить.

— Чому?

— Якось хотів усиновити мене. Я відмовився.

— Пригадую, начебто про це чула, — повільно сказала Таппенс. — Ти відмовився через свою маму...

Томмі спалахнув.

— Так, це було б дуже грубо стосовно матері. Знаєш, окрім мене, вона нікого не мала. Старий її ненавидів — хотів відібрати в неї мене. Просто на зло.

— Твоя мати померла, так? — м’яко спитала Таппенс.

Томмі кивнув.