Таємниця Країни Суниць

Вони ще трохи порадилися і прийшли до висновку, що витягати з ями товстого Бевзя — марна річ. Нехай посидить без їжі місяць-два, схудне разів у десять, тоді можна буде й витягти. А тим часом треба виловити Отих Двох, кинути теж до ями, а самим скоріше рушати на Синю гору і розбити яйце-райце.

— Про наше спільне найзаповітніше бажання ми домовимось там нагорі, — запропонував Брехун, — а поки що давайте зробимо так. Ти, Зубань, разом з Вуханем очолиш військо бевзиків у Ябедині, щоб зловити Отих Двох. Я тим часом візьму десять бевзиків і влаштую засідку на півдорозі до Заздри. Якщо Оті Двоє від вас тікатимуть, я їх затримаю. І тоді ми всі разом привеземо їх сюди і вкинемо до ями.

— Згода! — ті двоє не завважили, що цього разу Брехун на голову не ставав.

Радники побігли геть. Антошка вийшов із схованки. І раптом з розчиненого люка вилетів Зелений солдат. Він зробив у повітрі сальто-мортале і став струнко просто перед Антошкою.

— Ати-бати, ось і я!

— Як це ти зумів? — здивувався Антошка. Але тої ж хвилини з ями вилетів Жовтий солдат.

Він теж зробив сальто-мортале і став поруч із Зеленим. У такий спосіб в кімнаті з’явився і останній — Синій.

Він ніжно притискав до грудей великий мідний самовар. Солдати пояснили:

— Бевзів живіт так пружинить, що просто любо. Ми по черзі на нього залізли і підстрибували, аж поки нас не повикидало сюди. От і все, ати-бати!

— Чудово! — кивнув Антошка. — Ви дотепні хлопці. А тепер давайте поміркуємо, як рятувати наших друзів.

Кузька проголошує закляття

Друзі вийшли з Мушиного дому. Господар ішов слідом. Йому сподобалися ці діти.

Вдень Ябедин справляв ще гірше враження, ніж уночі. Лариска все зітхала…

— А ваш перший сидить у чорній ямі! — закричав здалека якийсь ябеда і показав дітям язика.

— Ага, а ви його ніколи звідтіля не витягнете!.. — крикнув другий.

Друзі перезирнулися.

— Брехня! — сказав Дениско. Тут ябеди загули:

— А ми про вас наябедничали!..

— Ага, сорока-білобока ще вночі понесла донос до Бевзя, чики-брики!..

— А вас теж спіймають і кинуть до ями!..

Щоб виказати свою зневагу до земляків, Муха почав наспівувати єдину пісню, яку знав:

Муха-муха-муха-ха!

Але на нього ніхто не зважав. З вигуків на вулиці друзі нарешті зрозуміли, що Антошка справді у полоні. Дениско вирішив вести загін до Бевзь-города.

А їсти хотілося нестерпно. Сьогодні тільки Кив, Кузька і Муха поснідали як слід, бо Дениска і Лариска вже більше не могли їсти суниць. Боялися, щоб не поболіли животи.

Друзі йшли вулицею і вели велосипеди. Денискові й Ларисці несила було крутити педалі, а їхати пасажирами було ніяково.

Дениско йшов і все пригадував лічилки про їжу. Він не знав, що вчора увечері це саме робив і Антошка.

— Є! — нараз зрадів хлопчик. — Я згадав одну завалящу лічилку. Антошка її точно не знає!

І Дениско проказав:

На майдані три контори
Роздавали помідори,
Ас-бас, кислий квас,
Фунт квасолі, фунт ковбас!

Безглузда лічилка всіх розсмішила. А на площі раптом з’явилися три нових будиночки. Це були контори.

— Ну, нічого, — сказав Дениско, — нехай будуть.

В них можна навіть жити.

Зате друзі мали тепер справжні харчі. І вони тут-таки, на ганку однієї з контор, посідали снідати. От тільки жаль, що без хліба. Але ковбаса була чудова, полтавська, квасоля — тушкована в томатному соусі, а помідори — свіжі, червоні, тверді. Та й квас був непоганий, хіба що трошки кислий.

Пригостили Кузьку, Кива і Муху. Вони їли ковбасу, квасолю і помідори вперше в житті. Їжа здалася суничним хлопчикам страшенно смачною. А через це вони ще раз поснідали суницями, а квасолю і ковбасу залишили на закуску, як ми залишаємо солодкий компот, фрукти або цукерки.

Навколо шуміли ябеди. Вони побоювалися підходити близько і викрикували здаля:

— А ми все розкажемо!..

— І про три контори!..

— І що Муха з ними їсть!..

Друзі не зважали. Та коли над площею розлігся голосний крик: «Бе-е-евзики!..» — Дениско насупився і встав.

Діти попрямували до найближчого рогу. Аж коли нараз там виросла курява. За нею Дениско розгледів фіолетові курточки.

— Назад! Другою вулицею!

Дениско сів на велосипед і наказав Киву стати у нього за спиною.

— Лариско, Кузько, по машинах!

І тут почувся тремтячий ображений голосок Мухи.

— А я?

— І ти з нами?

— З вами…

— Нас підстерігають страшні небезпеки!

— Я не боюся!

— Лариско, візьми до себе Муху!

Загін розвернувся, знову виїхав на площу і з неї завернув на другу вулицю.

— Бевзики!

Звідтіля теж насувався великий загін.

Бевзики увійшли до міста відразу з усіх боків. Всі виходи з площі були закриті. Ябеди повисувалися з вікон, щоб краще бачити. А ті, що були на площі, попритискалися до стін, щоб не заважати бевзикам узяти Отих Двох.

— Що робити? Що робити? Що робити? — побивалася Лариска.

Вона й так змучилася від хвилювання, а тут ще таке лихо.

— А Кузька тремтить! — наябедничав Муха Денискові.

— Може, ви зволите з ними битися? У мене є підходящий камінчик, — улесливо сказав Кив.

З переляку суничні хлопчики згадали всі свої вади.