Читаем Таємниця Країни Суниць полностью

Антошка сів штанцями на пісок і швидко з’їхав на той бік дюни. Перед ним відкривалася широка зелена рівнина. Тільки вдалині височіли горби і густо зеленіли чагарники.

Солдати спустилися слідом за хлопчиком, і всі четверо попростували широким полем. Бевзики не зважилися залишити свій пост, а сповістити про порушників не було кого — адже всі радники вирушили в Ябедин. Тому наших утікачів ніхто не переслідував.

Вони проминули рівнину, перетнули широку смугу чагарників і опинилися в неглибокій зеленій балці. Антощині сандалі були повні піску, він вирішив їх витрусити.

Сів на травичку, роззувся. Озирнувся на солдатів. А ті вже сиділи навколо самовара і роздмухували в ньому вогонь.

— От так так! — сказав Антошка. — Нам же ж ніколи чаювати! Нам же спішити треба.

— Твій наказ для нас закон, — відповіли солдати, — але ми без чаю не можемо. Ати-бати.

І продовжували роздмухувати.

— Доведеться чаювати, — зітхнув Антошка. Бо й сам був не від того, щоб підкріпитися міцним чаєм.

Тим часом він обмірковував план дій. Передусім треба було, йти на Ябедин і виручати друзів. Якщо бевзики оточили загін, доведеться вдарити з тилу. Потім рушимо на Заздру, там якось підкріпимося і підемо вже просто на Синю гору.

Десь на шляху до Заздри має бути засідка одновусого. Десять бевзиків. Це не так уже й багато. Нас теж буде немало. А бевзики нападають, тільки як їх більше.

Напилися чаю.

— Тепер скоріш! — сказав Антошка. — Тепер ми не спочинемо до самої перемоги.

— Ати-бати — ми готові.

Антошка почав узуватися. І тут побачив на підошвах своїх сандалів витиснений напис: «Ленінград. Фабрика „Скороход“».

Хлопчик відчув, як серце закалатало йому в грудях. У цій країні творяться дивнії дива. Дитячі лічилочки мають чарівну силу. «Скороход». А що, коли й ця назва?..

— Ідіть за мною до того горба, — сказав Антошка солдатам, — а я побіжу вперед. Треба провести один дослід.

І він побіг уперед. Бігти було легко.

Антошка піддав ходу. Ніякої втоми!

Він уже мчав із швидкістю автомобіля «Москвич». А йому було так легко, ніби він спокійно йшов вулицею.

Сандалі «Скороход» діяли! Це було приємне відкриття.

Антошка озирнувся. Солдати бігли слідом. Вони ще були далеко. Хлопчик сів під деревом. Це була берізка. Срібляста кора світилася на сонці, листочки лопотіли ласкаво над Антощиною головою.

— Хлопчику, поспішай! — почув він.

Озирнувся, Нікого не було. Пригадалася золота змійка. Антошка підхопився на ноги і почав пильно вдивлятися в траву.

— Хлопчику! Твої друзі в біді! Поспішай!..

Голосок був чистий, як срібний дзвіночок. Він наче долинав згори. Антошка підняв голову.

Березове листячко ледве ворушилося, виловлюючи в повітрі нечутний вітерець.

— Хлопчику, де ж ти є, хлопчику!..

Голос звучав десь значно вище.

Антошка відійшов від дерева і тільки тепер побачив у небі жайворонка. Він висів над Антошкою і умовляв поспішати.

— Де вони? — гукнув хлопчик.

— Йди за мною! — продзвенів жайворонок і полетів.

Антошка побіг за ним. Жайворонок полетів швидше, але ж Антошка був у сандалях-скороходах — і не відставав.

Так вони минули березовий гай, потім луг, потім ліщину, а потім Антошка опинився на дорозі. За нею підіймався крутий довгий горб. Хлопчик спинився і глянув угору.

— Твої друзі їдуть цією дорогою! — проспівав жайворонок. — Підіймись на горб — і ти їх побачиш!

Антошка миттю збіг на гребінь. Унизу він побачив ту саму дорогу. Вона звивалася жовтою змією, оббігаючи навколо горба.

Дорогою мчав гурт дітей. На першому велосипеді їхав малесенький хлопчик у пістрявому костюмі. На другому — більший хлопчик у картатій голубій сорочці. Він віз пасажира в рожевій шапці.

На третьому велосипеді їхала дівчинка в жовтому платті. Її кіски маяли на вітрі, і червоні стрічки здаля скидалися на вогники. За дівчинкою примостився пасажир у зеленому киптарику.

Це були Антощині друзі. Він їх упізнав одразу. Тільки того, що в киптарі, не знав Антошка.

Те, що побачив командир потім, примусило його стиснути кулаки. Зовсім недалеко від загону, за найближчим поворотом дороги, мчала ціла армія бевзиків. Попереду скакали два вершники на сірих віслюках. Дітям з пасажирами було важко, і через це вороги з кожною хвилиною наближалися.

— Скоріш! Скоріш! — закричав Антошка. Дівчинка підвела голову і зраділо зойкнула:

— Антошка!

— Скоріш! Скоріш!

Зубань одягається в самовар

Діти проїхали. Антошка дивився на ворогів, що так швидко наближалися. Він думав: як їх спинити? Ще п’ять, десять хвилин — і армія бевзиків навалиться на купку беззахисних дітей. Хіба ж тут допоможе єдина Антощина рогатка!

— Ех, солдати! — скрикнув хлопчику. — Де ви там забарилися!

— Ати-бати — ми тут! — почулося ззаду.

Солдати були вже зовсім близько. Вони захекались і впріли. Їхні гарні мундири вкрилися мокрими плямами. Обличчя були мокрі. Жовтий волочив за собою самовар.

А яка користь від цих солдатів, коли вони навіть зброї не мають? Ото тільки й носяться зі своїм самоваром. Звісно, вони ж із лічилки.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Кабинет фей
Кабинет фей

Издание включает полное собрание сказок Мари-Катрин д'Онуа (1651–1705) — одной из самых знаменитых сказочниц «галантного века», современному русскому читателю на удивление мало известной. Между тем ее имя и значение для французской литературной сказки вполне сопоставимы со значением ее великого современника и общепризнанного «отца» этого жанра Шарля Перро — уж его-то имя известно всем. Подчас мотивы и сюжеты двух сказочников пересекаются, дополняя друг друга. При этом именно Мари-Катрин д'Онуа принадлежит термин «сказки фей», который, с момента выхода в свет одноименного сборника ее сказок, стал активно употребляться по всей Европе для обозначения данного жанра.Сказки д'Онуа красочны и увлекательны. В них силен фольклорный фон, но при этом они изобилуют литературными аллюзиями. Во многих из этих текстов важен элемент пародии и иронии. Сказки у мадам д'Онуа длиннее, чем у Шарля Перро, композиция их сложнее, некоторые из них сродни роману. При этом, подобно сказкам Перро и других современников, они снабжены стихотворными моралями.Издание, снабженное подробными комментариями, биографическими и библиографическим данными, богато иллюстрировано как редчайшими иллюстрациями из прижизненного и позднейших изданий сказок мадам д'Онуа, так и изобразительными материалами, предельно широко воссоздающими ее эпоху.

Мари Катрин Д'Онуа

Сказки народов мира