Таємниця країни суниць (збірка)

Першим перебіг Антошка. За ним — Дениско і Лариска. Суничних дітей перенесли Жовтий і Зелений солдати. Синій ніс самовар. Коли він був на середині кладки — зненацька дмухнув вітер. Солдат змахнув руками, щоб втриматись, і випустив самовар.

Мідний пузань довго летів униз, дзвінко вдарявся об гострі скелі і валуни, а потім зник у сивій піні гірської річки. Солдати з сумом стежили за ним очима.

— Ати-бати — і другий пропав… — сказали вони.

Діти опинилися на невеличкій галявині. Всі стояли мовчки.

Перший сказав Антошка:

— Я вас завів у ліс, я й мушу привести до табору! Бо що про мене подумають ваші батьки? І наша вожата Ліна Стьопівна?

— А у мене дві сестрички і братик! — зітхнула Лариска. І пошепки додала: — Якщо вони почують, що я пропала… Їм буде так погано…

Діти дивилися на дівчинку. Її кіски, схожі на крильця, похилилися.

Потім Лариска глянула на суничних друзів:

— Тут діти ніколи не ходили до школи! І вони не знають, що таке — дружити…

Антошка підійшов до Лариски і міцно взяв її за руку.

Кузька зітхнув:

— А я так хотів піти з вами… Якщо всі хвальки стануть хорошими дітьми — давайте оселимось у Хвалькові. Добре, Антошко? І я буду вам найвірнішим другом! Бо я найперший з усіх хвальків зрозумів…

Лариска сумно всміхнулася:

— Кузько, ти дуже хороший хлопчик, тільки не треба хвалитися…

— Ми всі будемо вам найвірніші друзі! — з почуттям кивнув Кив. — Ви матимете найвірніших друзів у кожному місті Країни Суниць! Коли підлабузники перестануть бути підлабузниками, я їм скажу: давайте перейменуємо наше місто! Нехай буде не Підлабузнівськ, а місто Суничка.

Муха сказав:

— Я не знаю, як ябеди назвуть своє місто, коли вони не стануть ябедами. Але щось можна вигадати.

Гулька пискнула:

— А в мені заздрості зосталося з Гульчин ніс!

Навіть менше!

Друзі всі побралися за руки. Лариска спитала:

— Що ж нам робити, хлопчики?

Діти перезирнулися. Вони добре зрозуміли один одного. Антощине лице просвітліло: він був радий, що друзі самі все вирішили.

Вище галявини, де стежка розходилася надвоє, сиділа сіра перепілка.

— Куди ближче до вершини гори? — спитав її Антошка.

Пташка охоче відповіла:

— Підіть лівою! Підіть лівою!

І почала перепурхувати вздовж лівої стежки.

— Ходім! — кинув Антошка.

Загін попростував за перепілкою. Всі йшли мовчазні, тільки Муха для бадьорості наспівував свою пісеньку:

Муха-муха-муха-ха!

Здрастуй, сонячний зайчику!

За півгодини діти вийшли з чагарників.

Перед ними високим зеленим горбом височіла полонина. На ній стояв Скляний палац. Сонце відбивалося від скляних стін і сліпило очі. Тут до сонця було дуже близько!

— Вперед! — прошепотів схвильований Антошка.

Вони пішли, приминаючи шовкову траву. А вона знову виструнчувалася за ними і лагідно кивала теплому вітрові.

У траві яскравими купками червоніли сунички. Діти їх обходили, щоб не пошкодити жодної ягідки. А найобережніше йшла Гулька.

— Молодці! Молодці! Молодці! — проспівав у небі знайомий жайворонок і поплив на рівнини.

Неподалік од сонця гордо висів у повітрі беркут.

Палац мав золотий ганок. На золотому ганку сиділи цар, царевич, король, королевич, швець і кравець. І всі вони хором закричали до Антошки:

— А ти хто, молодець?

— Я Антошка, — з гідністю відповів хлопчик. — А взагалі ми Оті Самі Троє, а це наші друзі.

Всі, хто був на ганку, підвелися і вклонилися дітям. Вони були чемні і привітні люди. Навіть цар із царевичем і король з королевичем. Адже ж всі вони були із доброї дитячої лічилки!

Двері відчинилися.

— Ласкаво просимо! — сказали всі на ганку. Антошка обернувся до друзів:

— Я піду.

Він зблід од хвилювання. Дениско теж зблід і відповів:

— Йди. Винось скриньку сюди. Ми тебе чекаємо.

Антошка пішов уперед. У високих залах дзвінко відлунювали його кроки.

Двері самі розчинялися перед ним. Антошка проминув один зал, другий, третій.

За третім залом відкрилася маленька скляна кімната. Посередині стояв стіл. А на столі лежала різьблена скринька.

Антошка ласкаво провів пальцями по гуцульських візерунках на її кришці. Вони були багатозначні і таємничі. А ще так недавно це була звичайна собі скринька. Така звичайна, що Антошка навіть наважився забрати її з піонерської кімнати, щоб збирати суниці!

Хлопчик обережно взяв скриньку обома руками і пішов назад.

Двері знову розчинялися перед ним і зачинялися за спиною. Він неквапливо перейшов третій зал, потім другий, потім перший і нарешті вийшов на золотий ганок.

Друзі стояли на траві і дивилися на скриньку в Антощиних руках.

Все було так урочисто, що Антошці стало якось ніяково. І він буденним голосом спитав:

— А де ж цар, царевич, король, королевич, швець і кравець?

— Пішли по суниці, — відповіла Гулька.

Антошка зійшов зі сходів і спинився. Він поклав скриньку на траву і взявся рукою за кришку.

— Ну?

Діти озирнулися на Країну Суниць, що розляглася унизу до самого обрію.

Країна була гарна. Вся зелена, у жовтому плетиві доріг і доріжок. Вистелена чагарниками. Прикрашена гаями і лісами. Схвильована гарними горами й горбочками, ярками і долинами. Оторочена густим лісом.