Таємниця Великого Сканера

— А що тут думати? — Кадим пішов до комп’ютера, який стояв на окремому столику в кутку кабінету, уважно оглянув його. За кілька хвилин комп’ютер увімкнули, флешку встановили. У крісло біля комп’ютера сів Флеш. Кілька хвилин він з подивом переглядав вміст флешки.

— Ну, що там? — запитала Інформа.

— Що ти читаєш? — підхопив Кадим.

За його плечем стала В’ю Соник і, не відриваючи погляду від екрана, прочитала:

Душа безсмертна і сумна,
Живе у вічності вона.
Яка їй радість бути вічно,
Коли і там вона одна?

— Та це ж книжки! У флешці — бібліотека! Щоб я так жив... — приголомшений Флеш і далі переглядав зміст флешки. — Отетеріти! Це гігантська флешка! Тут зібрані, напевно, усі книги планети! їх же давно немає!

— Так-так, — підхопила В’ю Соник, — я пам’ятаю, ще в дитинстві в нас удома завжди були книги, а потім якось раптово зникли. Я дуже нудьгувала без казок...

— Ось вам і відповідь на запитання, що робити з відсканованими, — почувся голос професора Сидирома.

— Тобто? — здивовано запитав Флеш. — Яке відношення відскановані мають до книжок, і навпаки, книжки до відсканованих?

— Безпосереднє! — відповів професор. — Ви собі навіть не уявляєте, яке відношення мають книжки до відсканованих. Хто такі відскановані? Це копії реалітів, позбавлені почуттів, позбавлені душі, просто порожні оболонки глюків. Ці оболонки належить заповнити емоціями, почуттями радості й смутку, любові й ненависті...

— Ненависті?

— Звичайно! Не буває, щоб у ціпка був тільки один кінец, немає монети з одним лише боком. Якщо є радість, то має бути й смуток, інакше як ти довідаєшся, що таке радість? Як ти довідаєшся, що таке любов, якщо не знатимеш ненависті? Добро і зло, сміх та плач, усе в цьому житті має протилежний бік, і нікуди від цього не подітися. Отож, найкраще з цією роботою впораються книжки. Вони змушують думати, отже, і будуть наповнювати цю порожню оболонку тим, чого їх позбавив Великий Сканер.

— Це... як його... ну, тобто як у Кощія Безсмертного...

— Ти про що? — не зрозумів Кадим.

— Пам’ятаєш казку про Кощія Безсмертного, в якого смерть була на кінчику голки, а та в яйці, яйце в качці, а качка в зайці й так далі? — сказав Рикпет.

— А... I справді, схоже... Тільки яйце сучасне...

— Увесь цей час він власну смерть на грудях носив, — додав Сергійко. — Кудись же полетів... Нових відсканованих робити...

— Залишилося нез’ясованим тільки одне, — раптом сказала інформа, — хто ж усе-таки послав сигнал про допомогу?

— Яка різниця, ваша високосте, яка різниця... — усміхнувся професор Сидиром. — Головне в іншому. Головне в тому, що допомога прийшла. Ну що ж, Кадиме, веди нас до свого човника. Засиділися ми на планеті Ц.