Таємниця Великого Сканера

— Ось що, Факсе, треба спробувати знайти космічний корабель. їх два десь тут кружляє. Було б здорово пролізти в один із них. Там можна відсапатися, зібратися з думками й придумати, що робити далі.

— Добре, пане Великий Сканере, я спробую. Мені здається, що я щось почав пригадувати останнім часом. У всякому разі, пошукова система тут є і вчора я її випробував.

Факс сидів за комп’ютером, спиною до Великого Сканера і не бачив, як той насторожився.

— Зараз я ввімкну режим пошуку, і ми швидко знайдемо те, що потрібно.

Так усе й сталося. За кілька хвилин на екрані монітора замиготіли дві зелені крапки.

— Це кораблі! — посміхнувся Факс Копір. — Ваша Дигітальна Величносте, це кораблі! Я йду на зближення.

Чим більшими на екранах ставали космічні кораблі, що наближалися, тим розгубленішим ставало обличчя у Факса Копіра.

«Він згадає! Він усе зараз пригадає!» — злякався подумки Директор планети.

Копір натис кілька клавіш, і на екрані комп’ютера з’явилося кілька квадратиків. Факс підвів курсор до одного з них і впевнено клацнув клавішею мишки. На громадді космічного корабля виник чорний провал люка, що відкривався. Човник м’яко ввійшов у порт. Ще кілька секунд — і все затихло. В каюті пролунав приємний жіночий голос:

— Ласкаво просимо на борт, любі друзі. За мить до човника буде підключено шлюзову камеру, і ви зможете перейти всередину планетольота.

— Про що це вона? — запитав Великий Сканер, який не зрозумів ні слова з чужої мови.

— Просить зачекати, поки підключать шлюзову камеру, — відповів Копір і сам здивувався: як це він розумів невідому мову?

Неголосно клацнуло, і люк човника почав повільно відкриватися. Вони вийшли назовні. Факс Копір з подивом оглядався.

— Ти що? — запитав його Директор планети. — Щось трапилося?

— Мені здається, що я це все вже колись бачив. Таке дивне відчуття...

— Ходімо далі, — перебив його Великий Сканер, — треба знайти пульт керування.

Він за руку потяг Факса коридором, не даючи змоги роззиратися навколо. Після недовгих блукань знайшли каюту з пультом. I знову на обличчі в Копіра виник болісний вираз, немовби він силкувався щось пригадати.

— Дивись, як цікаво, — не вмовкаючи, говорив Великий Сканер, — прилади, кнопки, тумблери... Ти не знаєш, для чого це? А оце?

На деякі запитання Копір відповідав, на деякі — ні, тільки мружився та облизував кінчиком язика пересохлі від хвилювання губи.

— Оце запуск програми розрахунку курсу... А це запуск двигунів... Це протиметеоритна гармата... Це — випуск човника у відкритий космос. Це...

Він іще щось розповідав, і що далі, то впевненіше. Великий Сканер кидав на Копіра косі погляди.

— Послухай, Факсе, мені здається, я загубив у човнику свій медальйон. Ти не міг би піти й пошукати його там? Він мені дуже дорогий!

— Слухаюся, пане Великий Сканере.

Копір слухняно підвівся з крісла. Директор планети уважно стежив на моніторах, як Копір іде до човника; ось він зайшов у відкритий люк... Директор планети без вагань опустив палець на кнопку запуску човника. Він бачив на екрані, як повільно зачинився люк, і відразу на моніторі з’явилося зображення Факса, який ретельно оглядав кабіну човника, розшукуючи медальйон. Він почув, як закривається люк.

— Агов, що таке? Пане Директоре планети, відкрийте люк!

— Займіть своє місце та пристебніться. До запуску човника залишилася одна хвилина, — сказав жіночий голос.

— Агов! Пане Директоре планети! Зупиніть програму!

— Залишилося тридцять секунд, — провадив жіночий голос.

— Та що ж це! — вигукнув Факс Копір і кинувся до крісла. Тільки він пристебнувся широким паском, як човник сильно труснуло.

— Щасливої дороги, — сказав на прощання жіночий голос, і човник опинився у відкритому космосі.

Факс Копір кинувся до ілюмінатора. Громаддя планетольота відпливало все далі й далі. За кілька хвилин планетоліт уже було видно повністю, більше того, за його корпусом вдалині виднівся інший планетоліт.

У цей час на борту планетоліта блиснув спалах, і другий планетоліт почав різко міняти орбіту, повільно перекидаючись. Блиснув ще один спалах...

«Це ж протиметеоритна гармата! — здогадався Копір. — Директор планети знищує другий космічний корабель! Але навіщо?»

Блиснуло ще раз, і на небі спалахнуло друге Ба.

«Вибухнув! Другий корабель вибухнув! — зрозумів Факс Копір. — Та він зараз за мене візьметься!»

Він кинувся до крісла, поквапливо пристебнувся та поклав пальці на пульт керування. Перевантаження втисло його в крісло. З ходу Копір дав двигунам повну потужність — намагався заховатися від гармати корабля в атмосфері Ц. Човник труснуло.

«От гад! Влучив-таки!»

Човник хоч і погано, але рулів слухався. Ще кілька секунд, і гармати планетольота можна було не боятися. Копір вирівняв човник і скинув швидкість, інакше можна було і згоріти в щільних шарах атмосфери! Нічого не залишалося, як летіти назад до столиці. Він кинув оком на прилади й скривився: стрілка, що показувала рівень палива в баках, наближалася до червоної позначки. Копір стурбовано похитав головою: «Вистачило б на посадку...»