Таємниця забутої справи

Поїзд широкими фарбованими грудьми, осяяними світлом, швидко і легко насувався на них. Сирена заспівала ще раз, протягло і гучно.

Козуб щось прокричав, але за сиреною підполковник почув тільки: «… Експериментів не буде!»

Коваль повернувся і жестом покликав до себе Андрійка. І цієї ж миті побачив, як лейтенант одним стрибком сам кинувся до них.

Та було пізно. Козуб рвучким рухом уже натяг на голову піджак і, опустившись навколішки, немов пірнув під колеса поїзда.

Сирена не переставала гудіти. Вагони легко, наче пританцьовуючи, промайнули повз Коваля і Андрійка, освітивши їх яскравими вікнами. Останній загойдав червоними застережними вогнями, і навколо враз упала темінь, ледь розсіювана далеким світлом станції.

Сирена нарешті замовкла.

— Експериментів таки не буде, — пробурмотів Коваль не зрозумілу лейтенантові фразу. — Біжіть, Андрійко, на станцію, візьміть сержанта, нехай організує охорону трупа, і подзвоніть в управління. Доведеться на якийсь час зупинити рух поїздів…

Київ,

1971–1972