Таємниця забутої справи

Можна було поцікавитися оточенням старого реемігранта Андрія Гущака. Але коли людина виїхала за кордон замолоду, повернулася після десятків років, нікого тут не знає і через два тижні гине за підозрілих обставин під електричкою, — які ще тут можуть бути версії? Хіба що його переслідувала канадська мафія, від котрої він утік до Радянського Союзу, а потім «чорна рука» мафії і тут знайшла його й знищила. Такого не могло статися… Та й не поїде він до Канади вивчати оточення емігранта Гущака! Не буде притягати за вуха й інші версії, які тільки заберуть час і заплутають справу.

Валентин Субота не боявся звинувачень, буцім він полінувався перевірити різні версії. Адже докоряти можуть лише в тому разі, якщо злочин залишається нерозкритим. У своєму успіху слідчий був певен. Рано чи пізно цей чорноокий юнак, припертий доказами, зібраними крихта до крихти, змушений буде підняти руки й зізнатися…

— Мовчанка не найкращий спосіб захисту, громадянине Гущак.

Молодий слідчий приготував студентові сюрприз. І вся розмова, яка точилася досі між ним і Василем Гущаком, була з погляду Суботи лише підготовкою до вирішального моменту.

Він уже помітив, що хлопець хитрувати не вміє і або заперечує свою вину, або просто мовчить, і коли справа дійде до упертих доказів, як любив говорити викладач кримінального права, то Василеві нікуди буде відступати…

Цей вирішальний доказ брехні молодого Гущака, яка свідчила про намагання обдурити правосуддя, лежав зараз у ящику стола, і слідчий тільки очікував слушного моменту, щоб пустити його в хід.

Така хвилина наближалася, і Субота відчув, як і сам починає хвилюватися. Стало задушно, і він попустив галстук. У протистоянні двох сил за плечима слідчого був закон. Слідчий мав перевагу, бо грав білими і робив хід першим. Але і запідозрений мав свої, не відомі зараз Суботі, ходи.

Так, необхідно звалити супротивника одним ударом. Приголомшити. І відразу за цим застосувати тонкий психологічний підхід, який повністю роззброїть супротивника, віддасть його на волю слідчого.

Все має відбутися рішуче, блискавично. Слідчий уже давно зрозумів, що Василь Гущак — твердий горішок. В якусь хвилину він здався навіть схожим на нього самого, і від цієї думки Суботі стало трохи ніяково, бо як же бути тоді з Ломброзо і його злочинним типом!

Знову долетів запах липи. Валентин Субота ввімкнув настільний вентилятор, щоб прогнати задуху і цей запах. Вентилятор шльопнув гумовими губами, а тоді тихо зашелестів, зашепотів, засвистів. Запах липи і далі паморочив голову.

Субота думав і про липи, і про Василя, майже однолітка свого. Їхнє покоління літає в Арктиці, будує станції на Ангарі, завойовує курну цілину. А цей міцний, кремезний парубок вбиває немічного діда, щоб заволодіти доларами і скринями із закордонними ганчірками. Все це Суботі було таке гидке, що він не міг перебороти в собі відрази і дивитися на Василя Гущака безсторонньо. Невже заради якихсь доларів хлопець міг піти на злочин?! Тим більше, що згодом все одно успадкував би… Чи заради ганчірок?!

Суботі не хотілося в це вірити, але тоді зникав мотив злочину…

Не маючи змоги зараз розібратися у цьому протиріччі, він почав знову думати про липи та інші сторонні речі. Щоб витримати довгу мовчанку, яку намагався нав'язати йому підслідствений, подумав, що липи під вікном посаджено давно, може, з сотню років тому, коли звели цей похмурий кам'яний будинок із широкими залізними сходами, які гудуть під ногами і ніби символізують усім своїм міцним виглядом непохитність і міць закону.

Все це мало здавна свій сенс. Якщо муровані стіни і залізні сходи попереджали кожного, хто заходив, про твердість і міць закону, то липи під вікнами нагадували ув'язненому, якого виводили на прогулянку або вели на допит, про те, як солодко пахне воля і як задушливо в підвалі, куди він може більше не спускатися, якщо підкориться слідчому…

— Мовчанка не найкращий спосіб захисту, — повторив Субота, повертаючись думками до дійсності.

— А ви раніше доведіть мою вину і чому тримаєте тут як злочинця…

«Ого! — з якимось задоволенням подумав слідчий. — Презумпція невинності… Освічений хлопець». — І відчув приємний мисливський холодок у серці — адже значно цікавіше мати справу із сильним противником, особливо коли той певен у своїй нездоланності.

— А коли доведу, що вас не було в місті, що їздили разом з дідом у Лісову? Будете захищатися? Чи признаєтесь?

Субота присунув ближче до себе стос паперу, узяв ручку і під вуркіт вентилятора почав писати протокол.

— Звичайно…