Читаем Тарас Шевченко - крестный отец украинского национализма полностью

Тарас Шевченко - крестный отец украинского национализма

Г. Л. Бобров , К. В. ДЕРЕВЯНКО , Н. А. Греков

Чого мені тяжко, чого мені нудно,Чого серце плаче, ридає, кричить,Мов дитя голодне? Серце моє трудне,Чого ти бажаєш, що в тебе болить?Чи пити, чи їсти, чи спатоньки хочеш?Засни, моє серце, навіки засни,Невкрите, розбите, - а люд навіснийНехай скаженіє… Закрий, серце, очі.(1844)

Шевченко признается, что в его сердце - пустыня:

Невеликії три літаМарно пролетіли…А багато в моїй хатіЛиха наробили.Опустошили убогеМоє серце тихе,Погасили усе добре,Запалили лихо… (1845)

Особенно трудным выдалось, как мы видели во второй части, лето 1843 года, когда Шевченко входил в "товариство мочемордів" со всеми вытекающими из этого членства обязанностями, а параллельно "скрізь був й все плакав: сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями - бодай вони переказилися". Плюс ресторан Излера, плюс Адольфинки из дома терпимости и т.д.и т.п. Какое же сердце выдержит такие перегрузки? В итоге- наступила развязка:

Серце люди полюбилоІ в людях кохалось,І вони його вітали,Гралися, хвалили…А літа тихенько кралисьІ сльози сушили,Сльози щирої любові;І я прозріватиСтав потроху… Доглядаюсь, -Бодай не казати.Кругом мене, де не гляну,Не люди, а змії…І засохли мої сльози,Сльози молодії.І тепер я розбитеєСерце ядом гою,І не плачу, й не співаю,А вию совою.

Так Шевченко познал истину: люди - это змеи. Он стал лечить свое разбито сердце ядом и начал выть совой. Такая вот самохарактеристика. Дальше - больше:

… Люде, люде!За шмат гнилої ковбасиУ вас хоч матір попроси,То оддасте…Не так тії вороги,Як добрії люди -І окрадуть жалкуючи,Плачучи осудять,І попросять тебе в хатуІ будуть вітати,І питать тебе про тебе,Щоб потом сміятись,Щоб с тебе сміятись,Щоб тебе добити…Без ворогів можна в світіЯк-небудь прожити.А ці добрі людеНайдуть тебе всюди,І на тім світі, добряги,Тебе не забудуть.Мені не жаль, що я не пан,А жаль мені, і жаль великий,На просвіщенних християн.… І звір того не зробить дикий,Що ви, б'ючи поклони,З братами дієте… ЗакониКатами писані за вас,То вам байдуже; в добрий часУ Київ їздите щорокуТа сповідаєтесь, ніврокуУ схимника!… (1848)

Затем у мыслителя рождается концепция перевоплощения душ:

Мені здається, я не знаю,А люде справді не вмирають,А перелізе ще живеВ свиню абощо та й живе,Купається собі в калюжі,Мов перш купалося в гріхах.І справді так. (1850)

В конце жизни делается обобщение:

Мій Боже милий, як то малоСвятих людей на світі стало. (1859)

Ой, мало…Твоя правда.

Один на другого куютьКайдани в серці. А словами,Медоточивим устамиЦілуються і часу ждуть,Чи швидко брата в домовиніЗ гостей на цвинтар понесуть.

Неужели Шевченко занялся самокритикой? Да нет, показалось. Это он не о себе (он скромный). Таким образом, мы видим, что и со второй заповедью обстоит не лучше, чем с первой.