Читаем Тарас Шевченко - крестный отец украинского национализма полностью

Тарас Шевченко - крестный отец украинского национализма

Г. Л. Бобров , К. В. ДЕРЕВЯНКО , Н. А. Греков

Раскаиваться - значит осуждать в себе грех Каина и другие грехи. Того же, кто от греха Каина не отрекается (а даже - напротив) называют окаянным, как например, Святополка Окаянного, убившего своих братьев Бориса и Глеба, первых русских святых.

Абсолютно справедливы поэтому слова Кобзаря:

Тілько я, мов окаянний,І день і ніч плачу…

Ведь он всю жизнь, как окаянный, призывал к братоубийству.

Сознание же своей собственной греховности не посещало его:

Які ж мене, мій Боже милий,Діла осудять на землі? (1847)Тяжко, брате мій добрий, каратися і самому не знати за що.За грішнії, мабуть, ділаКараюсь я в оцій пустиніСердитим Богом. Не меніПро теє знать, за що караюсь,Та й знать не хочеться мені.

Для правдоподобия, впрочем, признается один малюсенький давний грех:

Давно те діялось. Ще в школі,Таки в учителя-дяка,Гарненько вкраду п'ятака -Бо я було трохи не голе,Таке убоге-та й куплюПаперу аркуш. І зроблюМаленьку книжечку. ХрестамиІ візерунками з квіткамиКругом листочки обведуТа й списую Сковороду. (1850)

За такой грех впору награждать. А рассказано про него затем, чтобы контрастнее представить всю несправедливость Господа:

… І не знаю,За що мене Господь карає?…А все за того п'ятака,Що вкрав маленький у дяка,Отак Господь мене карає.

И далее читатель от имени оскорбленной невинности предупреждается:

Слухай, брате, та научайСвоїх малих діток.Научай їх, щоб не вчилисьЗмалку віршовати.Коли ж яке поквапиться,То нищечком, брате,Нехай собі у куточкуІ віршує й плачеТихесенько, щоб бог не чув,Щоб і ти не бачив,Щоб не довелося, брате,І йому каратись,Як я тепер у неволіКараюся, брате.

Впрочем, и в этой малости, писании стихов (не говоря уже о других грехах), виноваты враги, т. е. люди (они же - змеи):

Чи то недоля та неволя,Чи то літа ті летячиРозбили душу? Чи ніколиЙ не жив я з нею, живучиЗ людьми в паскуді, опаскудивІ душу чистую?… А люде!Звичайне, люде, сміючись.Зовуть її і молодою,І непорочною, святою,І ще якоюсь… Вороги!!І люті! люті!Ви ж украли,В багно погане заховалиАлмаз мій чистий, дорогий,Мою колись святую душу!Та й смієтесь. Нехристияни!Чи не меж вами ж я, погані,Так опоганивсь, що й не знать,Чи й був я чистим коли-небудь.Бо ви мене з святого небаВзяли меж себе-і писатьПогані вірші научили.Ви тяжкий камень положилиПосеред шляху… і розбилиО його… Бога боячись!Моє малеє, та убоге,Та серце праведне колись!Тепер іду я без дороги,Без шляху битого…а ви!Дивуєтесь, що спотикаюсь.Що вас і долю проклинаю,І плачу тяжко, і, як ви…Душі убогої цураюсь,Своєї грішної душі!

1850. Не знаю, чи каравсь ще хто на сім світі так, як я тепер караюсь? І не знаю за що.

1856. До тяжкого горя привів мене Господь на старість, а за чиї гріхи? Єй же Богу, не знаю.

Христианство призывает к покаянию и обещает прощение. Следовательно, ему нечего сказать людям, которые считают, что им не в чем каяться, и не чувствующих никакой нужды в прощении.

Нигде и никогда Шевченко не написал ничего, хотя бы отдаленно напоминающего по силе покаяния пушкинские строки:

Перейти на страницу: