Тарас Шевченко - крестный отец украинского национализма

Шевченко пока с уважением обращается к писателю: "Батьку отамане", "батьку ти мій, друже!", "мій голубе", "орле сизий". Еще в 1841 году он пишет: "Так, як я Вас люблю, любить і ви мене хоч наполовину, коли є за що… Кругом москалі та німота, ні одної душі хрищеної… Не цурайтеся ж, любіть мене так, як я Вас люблю, не бачивши Вас зроду. Вас не бачив, а Вашу душу, Ваше серце так бачу, як може ніхто на всім світі: Ваша "Маруся" так мені Вас розказала, що я Вас навиліт знаю".

Но уже через 2 года стихотворное послание получает название "До українського писаки". Было устранено даже имя писателя. А в 1847 году выяснилось, что "батько" и языка-то украинского не знал как следует: "Покійний Основ'яненко дуже добре приглядався на народ, та не прислухався до язика, бо може його не чув у колисці од матері". Вот тебе и "голубе", вот тебе и "орле сизий"!

Оказывается, Квитка-Основьяненко всю жизнь писал не то, не так, да и не на том языке. Опять же - к великим кобзарям не прислушивался. И даже смел противоречить.

Еще в 1839 году вышли его популярные "Листи до люб'язних земляків", где он утверждал: общественно-политический порядок России сам по себе не плох - вся беда от человеческой воли, направленной на зло. Он считал, что Бог руководит царями, цари подданными, помещики на основании отцовского права распоряжаются крестьянами. Так "усе йде справно, і ніхто не зобиджен". Он критиковал проявления зла в общественной жизни, трактуя их как исключения ("вырывки из порядка"). Он гуманно и с любовью относился к так называемым "маленьким людям", боролся со злоупотреблениями со стороны помещиков, на посту предводителя дворянства внимательно относился к жалобам крестьян. Он был религиозно убежден в том, что "з серця людського йдуть всі добрі, і всі лихі помисли".

Журнал "Маяк" тогда писал: "Почтенный Основьяненко в четырех беседах постоянно объясняет своим разумным землякам порядок и причину всего их окружающего, приучает их давать себе прямой отчет во всем, смотреть на все светлыми глазами: О поможи вам, Боже, добрый земляче! Если вы так проговорите несколько лет, много вырастет добра на русском и малороссийском свете. О, розумний піп його хрестив!"

Мировоззрение писателя можно сформулировать кратко: православие, самодержавие, народность. Причем, его народность вмещает и душу русскую, и душу украинскую. И ни одной душе - не тесно. Всего этого было более чем достаточно, чтобы "батько" превратился в украинского "писаку", толком языка не знающего.

Нам всего сказанного тоже более, чем достаточно. Отныне с чистой совестью будем называть Тараса Шевченко "українським Писакою". И не с маленькой буквы, а с большой, - учитывая резонанс от его писаний.

4. И. Котляревский

В 1838 году скончался Иван Петрович Котляревский (1769 - 1838). Писака тогда говорил:

Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди,
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!
… Згадаю Енея, згадаю родину,
Згадаю, заплачу, як тая дитина.

В 1847 году и этот "батько" уже не совсем устраивает: "Енеїда добра, а все-таки сміховина на московський шталт". Чем же не угодил Котляревский? Украину он знал, как немногие (и жил в Полтаве, а не в "клятому Петері").

С. Стеблин-Каменский (который на его похоронах сказал надгробное слово) позже писал: "Знання Котляревського з історії Малоросії, - взагалі з усього, що торкається народного побуту України, були дуже широкі; багато хто з письменників російських, пишучи твори, що стосуються малоросійського краю, листувався з Котляревським і діставав од нього вичерпні й вірогідні пояснення на свої запитання. Пан Бантиш-Каменскький вказував на це в передмові до першого видання своєї "Історії Малої Росії".

Иван Франко считал, что со времени Котляревского украинская литература "приймає характер новочасної літератури, стає чимраз ближче реального життя, чимраз відповідніше до його потреб. І мовою, і способом вислову вона наближується чимраз бiльше до живого народу, обхоплює всі його верстви, входить чимраз глибше в душу народу, двигає думку, піднімає ідеали, збільшує засоби духовної сили для боротьби за ті ідеали".

Котляревский провинился перед Писакою тем, что не раздувал из искры пламя. М. Максимович, указывая на народную основу юмора Котляревского, говорил, что он рисует жизнь "точнісінько так, як і в нашій народній поезії, яка потішалася однаково над простолюдом і над панством, над усім, що потрапляло їй під веселий час піснетворчості". У Котляревского не только в аду, но и в раю есть "также старшина правдива, - бувають всякії пани". Одному из них посвящено произведение "Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну". Котляревский обращается к генерал-губернатору Малороссии: