Тарас Шевченко - крестный отец украинского национализма

Бык только ноздри раздувал,
Упитан сеном и хвалами,
Но под ярмо жрецов попал…
И, управляемый жрецами,
Мычал рогатый государь -
За приговором приговор.
Ура! Да здравствует наш царь
Навуходоносор.
Тогда не выдержал народ.
В цари избрал себе другого,
Как православный наш причет,
Жрецы - любители мясного…
Как злы-то были люди встарь!
Придворным-то какой позор!
Был съеден незабвенный царь
Навуходоносор.

Кстати, о Беранже. Шевченко в своем дневнике неоднократно цитирует Беранже, от которого был в восторге. Однако тот вряд ли бы ответил ему взаимностью. Ведь в одной из своих песен француз восклицает: «у казака кожа грязная и вонючая (rance)».

Но Шевченко и без посторонней помощи разберется с самодержавием:

Во дні фельдфебеля-царя
Капрал Гаврилович Безрукий
Та унтер п'яний Долгорукий
Украйну правили. Добра
Таки чимало натворили,
Чимало люду оголили
Оці сатрапи-ундіра…
… А ми дивились, та мовчали,
Та мовчки чухали чуби.
Німії, подлії раби,
Підніжки царськії, лакеї
Капрала п'яного! Не вам,
Не вам, в мережаній лівреї
Донощики і фарисеї,
За правду пресвятую стать
І за свободу. Розпинать,
А не любить ви вчились брата!
О роду суєтний, проклятий,
Коли ти видохнеш? Коли…
… О зоре ясная моя!
Ведеш мене з тюрми, з неволі
Якраз на смітничок Миколи,
І світиш, і гориш над ним
Огнем невидимим, святим,
Животворящим, а із гною
Встають стовпом передо мною
Його безбожнії діла…
Безбожний царю! творче зла!
Правди гонителю жестокий!
Чого накоїв на землі! (1857)

Возникновение царской власти наш теоретик самодержавия представлял себе так, что примитивнее не бывает:

В непробудимому Китаї,
В Єгипті темному, у нас,
І понад Індом і Єфратом
Свої ягнята і телята
На полі вольнім вольно пас
Чабан було в своєму раї.
І гадки-гадоньки не має,
Пасе, і доїть, і стриже
Свою худобу та співає…
Аж ось лихий царя несе
З законами, з мечем, з катами,
З князями, темними рабами.
Вночі підкрались, зайняли
Отари з поля; а пасущих,
І шатра їх, убогі кущі,
І все добро, дітей малих,
Сестру, жену і все взяли,
І все розтлили, осквернили,
І, осквернених, худосилих,
Убогих серцем, завдали
В роботу-каторгу. Минали
За днями дні. Раби мовчали,
Царі лупилися, росли
І Вавілони муровали. (1860)

Из этой глубокой историко-правовой концепции естественным образом рождается пламенный призыв:

О люди! люди небораки!
Нащо здалися вам царі?
Нащо здалися вам псарі?
Ви ж таки люди, не собаки!…
… Чи буде суд! Чи буде кара!
Царям, царятам на землі?
Чи буде правда меж людьми? (1860)

До конца жизни Шевченко молится:

Царям, всесвітнім шинкарям,
І дукачі, і таляри,
І пута кутії пошли…
Царів, кровавих шинкарів,
У пута кутії окуй,
В склепу глибокім замуруй. (1860)

Что можно сказать в защиту самодержавия? Все уже сказала сама история. В сравнении с трагедией украинского и других народов под властью безбожников 20-го века его «страдания» под властью христианского монарха кажутся просто санаторием. Не будем идеализировать самодержавие, но большевики со своими кобзарями знали только один метод лечения головной боли - гильотину. Голодомор в урожайные годы - такого царская Россия не знала.