Найшли льохи, скарб забрали,У ляхів кишеніПотрусили та й потяглиКарати мерзеннихУ Лисянку…… Смеркалося. Із ЛисянкиКругом засвітило:Ото Гонта з ЗалізнякомЛюльки закурили.Страшно, страшно закурили!І в пеклі не вміютьОтак курить. Гнилий ТікичКров'ю червоніє.Шляхетською, жидівською;А над ним палаютьІ хатина, і будинок;Мов доля караєВельможного й неможного.А серед базаруСтоїть Гонта з Залізняком,Кричать: «Ляхам кари!Кари ляхам, щоб каялись!»І діти карають.Стогнуть, плачуть; один просить,Другий проклинає;Той молиться, сповідаєГріхи перед братом,Уже вбитим. Не милують,Карають завзяті.Як смерть люта, не вважаютьНа літа, на вроду;Шляхтяночки й жидівочки.Тече кров у воду.Ні каліка, ані старий,Ні мала дитинаНе остались, - не вблагалиЛихої години.Всі полягли, всі покотом;Ні душі живоїШляхетської й жидівської.А пожар удвоєРозгорівся, розпалавсяДо самої хмари.А Галайда, знай, гукає:«Кари ляхам, кари!»Мов скажений, мертвих ріже,Мертвих віша, палить.«Дайте ляха, дайте жида!Мало мені, мало!Дайте ляха, дайте кровіНаточить з поганих!Крові море…мало моря…»Или раздел «Гонта в Умані»:
Минають дні,минає літо,А Україна, знай, горить;По селах голі плачуть діти -Батьків немає. ШелеститьПожовкле листя по діброві;Гуляють хмари; сонце спить;Ніде не чуть людської мови;Звір тільки виє по селу,Гризучи трупи. Не ховали,Вовків ляхами годували,Аж поки снігом занеслоОгризки вовчі…Не спинила хуртовинаПекельної кари:Ляхи мерзли, а козакиГрілись на пожарі.…Не спинила весна крові,Ні злості людської.Тяжко глянуть: а згадаєм -Так було і в Трої.Так і буде.ГайдамакиГуляють, карають;Де проїдуть - земля горить,Кров'ю підпливає.Ну уж, если в Трое «так було», то нам не годится отставать от эллинов-язычников. У нас будет так же. Или похуже (страшен украинский бунт, бессмысленный и беспощадный). Хотя куда уж хуже? В Умани, например, была католическая школа. Так
…гайдамакиСтіни розвалили, -Розвалили, об камінняКсьондзів розбивали,А школярів у криниціЖивих поховали.До самої ночі ляхів мордувалиДуші не осталось…В общем, на славу…погуляли гайдамаки,Добре погуляли:Трохи не рік шляхетськоюКров'ю напувалиУкраїну, та й замовкли -Ножі пощербили.Нема Гонти; нема йомуХреста, ні могили.Буйні вітри розмахалиПопіл гайдамаки,І нікому помолитись,Нікому заплакать.Розійшлися гайдамаки,Куди який знає:Хто до дому, хто в діброву,З ножем у халяві,Жидів кінчать. Така й досіОсталася слава.Та еще слава… Каково же отношение автора к тем событиям?
Гомоніла Україна,Довго гомоніла,Довго, довго кров степамиТекла - червоніла.І день і ніч ґвалт, гармати;Земля стогне, гнеться;Сумно, страшно, а згадаєш -Серце усміхнеться.Общий итог «гайдамаччини» положительный: сердце кобзаря улыбается.