Тарас Шевченко - крестный отец украинского национализма

Найшли льохи, скарб забрали,
У ляхів кишені
Потрусили та й потягли
Карати мерзенних
У Лисянку…
… Смеркалося. Із Лисянки
Кругом засвітило:
Ото Гонта з Залізняком
Люльки закурили.
Страшно, страшно закурили!
І в пеклі не вміють
Отак курить. Гнилий Тікич
Кров'ю червоніє.
Шляхетською, жидівською;
А над ним палають
І хатина, і будинок;
Мов доля карає
Вельможного й неможного.
А серед базару
Стоїть Гонта з Залізняком,
Кричать: «Ляхам кари!
Кари ляхам, щоб каялись!»
І діти карають.
Стогнуть, плачуть; один просить,
Другий проклинає;
Той молиться, сповідає
Гріхи перед братом,
Уже вбитим. Не милують,
Карають завзяті.
Як смерть люта, не вважають
На літа, на вроду;
Шляхтяночки й жидівочки.
Тече кров у воду.
Ні каліка, ані старий,
Ні мала дитина
Не остались, - не вблагали
Лихої години.
Всі полягли, всі покотом;
Ні душі живої
Шляхетської й жидівської.
А пожар удвоє
Розгорівся, розпалався
До самої хмари.
А Галайда, знай, гукає:
«Кари ляхам, кари!»
Мов скажений, мертвих ріже,
Мертвих віша, палить.
«Дайте ляха, дайте жида!
Мало мені, мало!
Дайте ляха, дайте крові
Наточить з поганих!
Крові море…мало моря…»

Или раздел «Гонта в Умані»:

Минають дні,минає літо,
А Україна, знай, горить;
По селах голі плачуть діти -
Батьків немає. Шелестить
Пожовкле листя по діброві;
Гуляють хмари; сонце спить;
Ніде не чуть людської мови;
Звір тільки виє по селу,
Гризучи трупи. Не ховали,
Вовків ляхами годували,
Аж поки снігом занесло
Огризки вовчі…
Не спинила хуртовина
Пекельної кари:
Ляхи мерзли, а козаки
Грілись на пожарі.
…Не спинила весна крові,
Ні злості людської.
Тяжко глянуть: а згадаєм -
Так було і в Трої.
Так і буде.
Гайдамаки
Гуляють, карають;
Де проїдуть - земля горить,
Кров'ю підпливає.

Ну уж, если в Трое «так було», то нам не годится отставать от эллинов-язычников. У нас будет так же. Или похуже (страшен украинский бунт, бессмысленный и беспощадный). Хотя куда уж хуже? В Умани, например, была католическая школа. Так

…гайдамаки
Стіни розвалили, -
Розвалили, об каміння
Ксьондзів розбивали,
А школярів у криниці
Живих поховали.
До самої ночі ляхів мордували
Душі не осталось…
В общем, на славу
…погуляли гайдамаки,
Добре погуляли:
Трохи не рік шляхетською
Кров'ю напували
Україну, та й замовкли -
Ножі пощербили.
Нема Гонти; нема йому
Хреста, ні могили.
Буйні вітри розмахали
Попіл гайдамаки,
І нікому помолитись,
Нікому заплакать.
Розійшлися гайдамаки,
Куди який знає:
Хто до дому, хто в діброву,
З ножем у халяві,
Жидів кінчать. Така й досі
Осталася слава.

Та еще слава… Каково же отношение автора к тем событиям?

Гомоніла Україна,
Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла - червоніла.
І день і ніч ґвалт, гармати;
Земля стогне, гнеться;
Сумно, страшно, а згадаєш -
Серце усміхнеться.

Общий итог «гайдамаччини» положительный: сердце кобзаря улыбается.