Тенета війни

— Вмієте ефектно з'являтися, — сказав Юхим гостеві, прибираючи руку від кобури. — Я не вірив, що хтось здатен пройти крізь мої кордони, та ще й на цей поверх. Як вам вдалося?

— Методи, — відповів чоловік і всівся без запросин, таким чином проголошуючи частину привітань завершеною.

— Він пройшов повз ваших людей аж сюди, сину мій, — закректав Патріарх і підморгнув Юхимові.

Той подумки обізвав священника старим гівнюком, стиснув губи та наповнив третій келих. Гість поставив вино перед собою на стіл, не скинувши запинала.

Новоприбулий виявився паном невисоким і широкоплечим, плащ укривав його присадкувату постать, а глибокий каптур приховував обличчя: виднілася тільки помережена сивиною борідка.

— Я залишуся інкогніто, — мовив гість до Патріарха. — Можете кликати мене Рахманом.

— Як хочете, — той стенув плечима. — Якщо після тривалих перемовин голова Таємної Варти вважає, що ви можете допомогти... Сподіваюся, так воно і є. Бо мій час коштує дорого.

— Тоді без зайвих передмов перейдемо до справи, — гість звернувся до Кривденка з незрозумілою інтонацією: чи то питав, чи то ставив перед фактом.

— Прошу, — Юхим крутнув глобус.

Голову непокоїло, що той, хто назвався Рахманом, заліз на його балкон непоміченим. Бозна-яким чином він це зробив, але охорона — подвоєна охорона, чорт забирай! — без винятків отримає сувору догану.

— Отже, панове, Сірий Орден. Містична спільнота шаленців, які підписали угоду з нечистим заради могутніх сил, що їх начебто використовують на захист країни. Чорнокнижники виставляють це неподобство за чесноту та отримують від держави платню й офіцерські звання, а діяння їхні непідзвітні нікому, крім гетьмана особисто.

— О, так, — процідив крізь зуби Юхим.

Він мав чимало резонів ненавидіти Орден: постійні палиці в колеса, присвоєння гучних справ, конфлікти перехресних компетенцій, боротьба за фінансування з державної скарбниці. Чесно й віддано Юхим намагався робити свою справу, а «легендарні» лицарі, що ледь не захлиналися своїм містичним пафосом, повсякчас тільки перешкоджали йому та його людям. Чаша терпіння наповнювалася багато років, аж доки не тріснула.

— Характерники заманюють до своїх лав дітей... — почав було гість, коли священник палко перебив його:

— Аби продовжити нечестиві обряди та навернути нові душі до пазурів диявола! Вихрести! Слуги Сатани!

Патріарх умить узявся червоними плямами і змахнув келихом так люто, аж розлив вино на стіл. Тільки би старого грець не вхопив, подумав Юхим.

— Незмивний гріх! Прокляті душі, прикуті до землі...

Юхим добре знав цю пісеньку. Симеон здебільшого був прагматичною людиною (включно з питанням віри), але на сіроманцях мав болючий пунктик. Він проголошував гнівні полум'яні промови проти характерників безліч разів — завдяки цьому, власне, вони з Юхимом і знайшли спільну мову.

— Святий трон Костянтинопольський...

Голову Таємної Варти завжди під'юджувало спитати, як так сталося, що святий трон Костянтинопольський опинився у столиці магометанської імперії Османів, але він стримувався. Деяким міркуванням потрібно дати час настоятися.

— Як вам відомо, Сірий Орден захищено грамотою привілеїв і недоторканості Тиміша Хмельницького, — провадив Рахман без жодної емоції, коли Симеон умовкнув. Грамота була дарована сином Богдана після оборони Українського гетьманату від Смарагдової Орди, відтоді характерники остаточно закріпилися в уяві народу як заповзяті захисники батьківщини.

Гість говорив спокійно, без жестикуляції, проте у ньому чаїлося щось невловимо-тривожне. Попри заряджений срібними кулями револьвер Юхим почувався вразливим поряд із Рахманом — і це йому не подобалося. Голова Таємної Варти давно звик, аби так почувалися в його присутності інші: піддабузницьки розкланювалися, зазирали в очі, намагалися вловити подвійний сенс у кожному слові, нещиро посміхалися у відповідь на будь-який жарт...

Але Рахман потрібен. Ворог ворога — мій союзник.

— Крім переліку прав лицарів, грамота є політичним захистом Ордену. Він залишатиметься недоторканим, допоки не порушить єдину умову...

— Державна зрада, — сказав Юхим.

— Так, пане, саме державна зрада. Вотум недовіри Чорної Ради, вотум недовіри Червоної Ради та печатка гетьмана — тільки так Тиміш дозволив знищити перевертнів, якщо ті стануть проти власної батьківщини.

— Шкода, що батько Хмель за всіх чеснот не розгледів загрози в переступниках слова Божого і дозволив розквітнути паросткам зла! — Симеон затряс головою.

Розкручений глобус ледь чутно зарипів віссю. Шкода, що кляту грамоту не можна просто спалити разом з усіма характерниками, подумав Юхим.

— Знищення Ордену можливе лише у випадку доведеної державної зради, — сказав він уголос. — І такого випадку не було за всю історію. Жодного.

— Оце ваш план, пане Рахмане? — пробуркотів Патріарх, який волів би о цій порі дивитися перший сон у великому м'якому ліжку. — Документ, продуманий таким чином, що його майже неможливо скасувати, й умова, яку ніколи не порушували, — це ваш план? На позір не надто надійно!