Тенета війни

— Прошу дослухати, Баша Святосте, — каптур уперше повернувся до старого і Симеон здригнувся, коли побачив відблиск білків: правий був явно не там, де має розташовуватися око. — Я багато місяців продумував план, перебирав усі можливі шляхи, розвішував тенета, смикав за нитки... Решта ідей не спрацює. Повірте моєму багатому досвіду, я добре на цьому розуміюся. Уже не перша моя спроба розібратися з Орденом...

З-під каптура долетіло кахикання. Чи то був такий сміх?

— Провадьте вашу думку, пане Рахмане, — Юхим хотів було присісти, але передумав.

— Доба Мамаєвої слави минула. Нині його онуки розгубили колишнє визнання, Орден утратив чимало сил під час останньої війни, але ніде правди діти — навіть сьогодні вовчі лицарі невразливі, — долинуло з-під відлоги. — Тож перед зрадою, яка неодмінно трапиться за нашого сприяння... Ви, панове, мусите знищити віру в чесноти характерників та їхню справу.

Нарешті ми перейшли до справи, подумав Юхим.

— Із ваших вуст це звучить напрочуд легко, — мовив він. — А я от не уявляю, як навіть у випадку зради — який, до речі, я також не уявляю, — ми отримаємо достатню кількість голосів у Радах за вотуми.

Каптур повернувся до нього і Кривденко відчув на собі пронизливий химерний погляд. Спиною пробігли сироти.

— Не довіряєте моєму плану, шановний господарю. Розумію... Опишіть, що саме вас непокоїть.

Юхим відповів найлюб'язнішим тоном, на який спромігся:

— У Чорній Раді вовчі лицарі мають багато симпатиків, пане Рахмане, тож окремий випадок не переконає їх підтримати вотум недовіри. Необхідно більше половини голосів, себто сто п'ятдесят один — і я вас запевняю, що голосів забракне. У Червоній Раді любові до сіроманців значно менше, але там на кожного другого парламентаря осавула Басюга має теку компромату.

— Саме тому вони залюбки його здихаються, — продовжив Рахман. — А ви часом не маєте теки компромату на кожного другого парламентаря, пане Кривденку?

— Маю й на кожного першого, — відрубав Юхим. — Не в тім справа! Одним окремим випадком зради ви не заплямуєте ореол самовідданих оборонців держави, які допомогли вистояти та вибороти незалежність гетьманату. Цей образ складався сторіччями, навіть Вовча війна не знищила його! Якщо докласти зусиль і грошей, натиснути на обидві Ради та отримати бажані вотуми... Тоді прості люди вийдуть на захист Ордену. Вони голоситимуть про зраду — і гетьман під радісний лемент натовпу ветує рішення.

— А тут ви зачепили дуже цікаву тему, пане Кривденку, — кивнув каптур. — Образ, витворений часом. Як відомо, час не знає жалю: будь-яка слава вкривається іржею, кожен образ стоншується й кришиться... Досить лише змінити кут суспільного погляду — і подвиги славетних захисників перетворяться на жахливі діяння дияволопоклонців. Образ знищити напрочуд легко, якщо завдати кілька точних ударів у слабкі місця! Розумієте, до чого я хилю?

Юхим у важливих перемовинах цінував конкретику, йому не подобалася манера стелити пишними фразами замість прямих формулювань без зайвих реверансів.

— Продовжуйте.

— Ми подбаємо про належну думку людей, — сказав Рахман. — Вони вийдуть на майдани з вилами та смолоскипами у пошуках чересів із трьома клямрами.

— І як саме ми це влаштуємо, сину мій? — нагадав про себе Симеон.

Дарма я його запросив, подумав Юхим та пригубив вина, щоби дати собі кілька секунд прибрати роздратування з обличчя.

— Зрада Ордену не візьметься нізвідки, Ваша Святосте, — каптур повернувся до патріарха. — Не впаде як грім з ясного неба, не стане прикрою випадковістю у громадській думці. Зрада Ордену буде очікуваною. І виявиться зерниною, що впаде у ґрунт, щедро вдобрений благодаттю... А благодать ця надійде від святих православних церков.

— Слухаю уважно, — насупився Симеон.

— Багато чесних порядних людей не терпить слуг нечистого, які вільно живуть поміж нас, які мають нахабство заходити до церкви та прохати причастя, які глумливо носять святий знак розп'яття та осіняють себе хресним знаменням. .. Багато людей не розуміє, чому цим покручам дозволено збирати юні незіпсуті душі... Багато людей також сумнівається й не знає, на чий бік ставати, але пастирі господні вкажуть правильний шлях. Збагнули, Ваша Святосте?

— Я поки що не впав у маразм, — мовив Симеон.

— Не мав наміру образити ваш ясний розум, Ваша Святосте, просто хочу переконатися, що ми розуміємося, — без зміни інтонації долинуло з-під каптура.

— Церква православна проповідуватиме проти нечестивців, — рішуче заявив Патріарх. — Так завжди було, є і буде. Амінь.

— Скажіть, Ваша Святосте, а чого слід чекати від папістів? Чий бік вони оберуть? Важливо, аби серед добрих християн не сталося зайвого розколу, і всі віряни, чи то від Ватикану, чи то від Костянтинополя, єдналися проти сатанинських виродків.

Симеон погладив бороду, допив вино і заціпенів. Він сидів нерухомо понад хвилину; Юхим уже подумав було, що старий заснув, аж той проскреготів:

— Складне питання. Я докладу зусиль, аби папісти не втручалися. Але Мар'ян Дубровський... Справжній вар'ят. Щодо нього обіцяти нічого не можу.