Теплі полярні ночі

Він пішов?

Він одягнув військові галіфе й чоботи на додаток до звичних сорочки й піджака, взяв ремінь із пістолетом, автомат і маленьку валізу з особистими речами, світлини мами, Нори, мене і нас чотирьох разом. (Коли він прийшов додому, був без гранат.) Його військові кашкет, сорочку й кітель він наказав спалити, а попіл розвіяти або закопати.

По дорозі в село він мав зустрітися з кимось, чиє ім’я я чув, коли підслуховував розмову крізь двері. Я попросив дозволу супроводити його туди, але він сказав, що такого не дозволяють. Він обійняв і поцілував нас усіх і вийшов. Я бачив, як він ішов стежкою через город, вийшов крізь фіртку, зачинив її, повернув праворуч і пішов за місто.

Раптово усвідомивши, що я можу це зробити, я побіг до кімнати, де ми розмовляли раніше, виліз крізь вікно, через яке заліз, коли померла мама, вибіг у сад, переліз через паркан і, ховаючись за огорожами, кущами й деревами, спостерігав, як він іде до пагорбів.

На якусь мить я його загубив, але він з’явився на іншому боці, коли піднявся на великий пагорб, і я побачив, як він іде швидко шляхом, що незабаром з’єднається з більшим, що веде до згадуваного села. Я добре його бачив і, ховаючись за кущами й деревами, час від часу перебігаючи і низько схилившись, ішов за ним назирці доволі довго, доки зрештою, лежачи у високій сухій траві, яку я розхилив руками, не побачив, як він підійшов до воза, запряженого конем, з погоничем попереду, що чекав на нього.

Поруч із возом стояв чоловік, вони потисли руки, сіли у віз, погонич ляснув батогом, віз рушив уперед і за кілька хвилин зник за краєм пагорба, де шлях ішов під укіс. Далі я вже не намагався за ним бігти, щоб побачити ще трохи.

Наближаючись до хати, ще досить далеко від неї, я почув, як Нора несамовито гамселить по клавішах піаніно, стираючи тим образи в моїх очах.

6

Німці винеслися з хати?

Невдовзі по тому, як я повернувся, бабина знайома з нашої вулиці прибігла і повідомила, що німці, які жили там, щойно виїхали. Вантажівка і кілька пасажирських автомобілів від’їхали, коли ранок добігав кінця, винесли якісь меблі й цілу купу іншого майна, завантажили в машини і поїхали геть, залишивши хату порожньою.

Ти пішов подивитися?

Я хотів, щоб ми всі туди негайно пішли й перевірили, але баба й Стефа не виявляли бажання, побоюючись, що то незаконно, і я навіть не став питати Нору, що й надалі молотила по піаніно, забувши про довколишній світ.

Побоюючись, що двері замкнені, я взяв ключ, що зберігався в шухляді батькового нічного столика біля ліжка, знову виліз крізь вікно й побіг до хати.

Двері, на диво, виявилися незамкнені, хоча принесений ключ до них підійшов.

Із серцем знов у горлі, я увійшов усередину, причинив двері й обійшов кімнати.

Хата була майже порожня, лише де-не-де на підлозі було розкидано речі, а ще залишено меблі, передусім великі, як-от шафи й ліжка, які важко винести.

Спершу хата видалася мені чужою і начебто належала вона комусь іншому, а не нам, але згодом я почав пригадувати розташування кімнат, яке запам’ятав, ще ходячи тут з батьками, коли хату будували, і дедалі дужче відчував, що я в себе — в нас — удома. Усвідомивши це, я почав помічати її красу — високі стелі, лискучу паркетну підлогу, високі вікна з прозорим склом без ґраток, гладеньке біле емальоване поруччя вздовж тераси біля чорного ходу на першому поверсі й маленький балкон на третьому… Величезну вітальню на головному поверсі можна було поділити надвоє пересувною складаною стіною з лискучого світлого дерева, подібного на паркет. Я згадав, як тато і мама говорили про неї, і ніяк не міг того уявити — й ось я бачив її на власні очі! Стіну не розсунули, тож я поквапився її розтягнути, щоб побачити, як від цього зміниться кімната. Мені більше сподобалася нерозділена, і я знову її склав.

На кухні був розгардіяш, що мене дратувало, і я взявся прибирати, щось кидаючи в сміттєве відро, а решту складаючи в шухляди й шафи. Підлогу вкривало сміття, тож я знайшов мітлу й замів її. Так я зробив у всіх кімнатах на головному поверсі, залишивши неприбраними приміщення на останніх двох. Це забрало б забагато часу.

На декількох ліжках були простирадла, і я розправив їх, щоб ліжка стояли застелені.

На ліжку у великій — батьківській — спальні лежало червоне атласне простирадло, я розгладив його, аж воно блищало, як рідка червона фарба. Я кинувся на ліжко, кілька разів підстрибнув і вирішив, що заночую тут, але потім зрозумів, що не зможу — вдома почнуть хвилюватися, де я, і прийдуть мене шукати. Я пообіцяв татові поводитись добре і мав дотриматися слова.

Я востаннє озирнувся перед тим, як піти. Хата належала нам. Я уявив, як ми живемо в ній учотирьох, наче мама досі жива і тато з нами, а війни не було й нам із Норою не треба нікуди тікати. Задоволений і втихомирений, яким не був уже давно, я вийшов, замкнув двері, поклав ключ до кишені й повернувся до баби. Повернувшись, я одразу сховав ключ у шухляді нічного столика.

Тобі щось наснилося?