tmp0

Ся тенденція стоїть очевидно в звязку з одного боку — з змаганнями Новгородцїв до полїтичної автономії (порівняти переговори князїв з Новгородцями, щоб прийняли князем Святополковича замість Мономаховича, в епоху закінчення Повісти). З другого боку вона опираєть ся на старій традиції Новгорода, як старшого по Київі стола, резиденції престолонаслїдника, звідки той переходить до Київа. В такій позиції бачимо Новгород уже за Ігоря, а пізнїйші факти як запанованнє Володимира і Ярослава над Київом підтримали і зміцнили се значіннє Новгорода в потомстві Ярослава. Новгородські князї фактично показали ся будучими київськими князями; Новгород се розсадник київських князїв, руська vagina regum.

Під впливом сих тенденцій охочі взагалї до штучних комбінацій укладчики нашої лїтописи в оконечнім результатї своєї колективної роботи, здогадів і спостережень дали нам такі виводи. Імя Руси принесли до Київа Варяги; се було імя варязького народу, що виеміґрував з початку до Новгорода, а потім прийшов звідти до Київа. Переселеннє се стало ся наслїдком того, що Новгородцї закликали варязьких династів сього племени до себе князювати. Новгородцї, Кривичі, Меря і Чудь були підбиті Варягами й давали їм дань, потім спромогли ся їх прогнати „за море“, але не було між ними порядку, і вічні усобицї докучили їм так, що вони звернули ся до Варягів же й покликали до себе на князїв і володарів. На сей поклик прийшли до них три брати — Рюрик, Синеус і Трувор, „с роды своими“, і засїли в головних містах Новгородцїв, Кривичів і Чуди. З них вижив лише Рюрик. За сина його Ігоря до сеї варязької руської держави прилучені були поднїпрянські землї, й столицею став Київ. Став ся сей прихід Варягів до Київа в серединї IX в., бо в другій половинї IX в. Візантийцї вже знають Русь, а її автор Повісти уважав київською.

Лєґенду про київських братів Кия, Щека і Хорива укладчики лїтописи не відкинули, але обернули так, що, мовляв, потомки тих братів вигинули, й Київ в IX в. не мав князїв (натомість вони рішучо виступили проти лєґенди про Кия перевозника). Київські князї Аскольд і Дир, що не належали до пізнїйшої династії (X віку), а мусїли істнувати, бо імена їх були звязані з київськими урочищами, стають в лїтописи Варягами, що відпросивши ся у новгородського князя, опанували позбавлений князїв Київ, але мусїли уступити з місця перед своїм князем Ігорем, коли його привіз до Київа опікун Олег.

Зазначу, що иньша версія, дуже розповсюднена в пізнїйших компіляціях XVI-XVII в., пішла ще далї в тім напрямі й зробила самих київських братів виходнями з Новгорода: вони прийшли сюда, випросивши ся у кн. Олега, заснували Київ, а потім Олег їх забив. При тім Кий на нових оселях стає кондотієром, ватажком дружини, яку собі зібрав, і його „наймають“ Деревляне ⁹). І сї версії тільки що пізнїйші, а стільки ж властиво варті, скільки й оповіданнє лїтописи про Аскольда і Дира: се останнє виглядає зовсїм як казка, а ріжні варіації історії про Аскольда і Дира, Олега і Ігоря, які тепер ще маємо, показують, як хитка взагалї була на тім пунктї традиція. Очевидно, не було нїякого скристалїзованого народнього переказу про початки київської династії, і кождий книжник укладав його собі як хотїв (подібно як лєґенду про київських братів). В одній версії Аскольд і Дир — бояре Олега, Ігоревого опікуна, пущені ним на Грецію; друга нїчого не згадує про се, а самого Олега не уважає князем і активну ролю в опануванню Київа надає Ігореви; в третїй Ігор, або Олег, відберають Київ безпосередно від його осадників ¹⁰). Правдоподібно, давнїйша версія звязувала пізнїйшу київську династию просто з Києм, і тільки пізнїйшими комбінаціями про Аскольда, Дира й Олега сей звязок був розірваний ¹¹).

Я спинив ся на сїм епізодї, бо тут ми застаємо комбінативну роботу наших книжників з її матеріалами в руках, і се кидає нам світло на цїлу теорію Повісти. Але й крім того маємо виразні вказівки на такий комбінативний її характер ¹²). І так, хронольоґічне уміщеннє приходу Варягів в другій половинї IX в. стоїть очевидно, в залежности від походу Руси на Візантию в 860 р. — факту перейнятого з візантийських джерел. Історія про те, як Рюрик, збираючи ся до Новгорода, забрав з собою „всю Русь“, має таку-ж виразну ознаку комбінації: автор мусїв знати, що Варягів-Руси за морем нема (через те даремно її шукали там протягом півтора столїтя новійші норманїсти), — для того оглядно перевів її без останку на нові осади. Взагалї ся прикмета Повісти — широке уживаннє штучної комбінації, признана тепер в науцї без ріжницї і т. зв. норманїстами і антінорманїсташи, і суперечка може йти тільки про те: чи прихід київської династії з Варягів до Київа через Новгород — се комбінація вірна чи нї, або як признати можливість, що тут автор ужив чийсь готовий переказ чи погляд, — то се чи вірний переказ, чи хибний здогад?