tmp0

В світлї сих спостережень дістає певну цїнність одна обставина, на котру зверну тут увагу. В оповіданнях лїтописи де йде мова про племена перед защіпленнєм у них князївсько-дружинного устрою, нема мови про князїв, тільки про самі племена: Поляне, Уличі, Деревляне воюють, нараджують ся, иньшими способами себе проявляють. З племенами воюють київські князї, — і нїде не сказано, аби вони ходили походом на князїв уличських, чи сїверянських, чи вятицьких. Очевидно в представленню пізнїйших поколїнь роля князя в переддружинних часах настільки никла перед волею й ролею волости-землї, її віча, що традиція не числить ся з князями. Одним одинокий виїмок, де князь названий — се той деревський князь Мал. Але ж на те є й виїмкова причина: народній переказ обертав ся коло глузливого представлення невдалого сватання деревлянського князя до київської княгинї. Та й тут, як ми бачимо, князь слїдом усунений на другий плян, і виступають самі „Деревляне“.

Навіть в порівнянню з полудневими антськими начальниками князї північних українських волостей IX-Х в. грали мабуть ролю меньше замітну. В напів-кочовничім, воєвничім і розбійничім житю чорноморського розселення антських начальників мусимо представляти собі на чолї воєнних ватаг, дружин; сї дружини, близше звязані з своїми вождами, давали їм певну підпору й значіннє в усїх справах в серединї племени. В осїлім, хлїборобськім і господарськім житю північних волостей не було таких обставин для витворення дружин, а з тим — і для розвою князївської власти. Ґрупованнє волостей і князїв в ширші союзи, в солїдарні заходи, які-б обіймали цїле племя, з одним вождем на чолї, в обставинах північних, лїпше захищених країв IX-Х вв. також, певно, йшло тяжше, мусїло перемогати більшу інерцію, як в рухливім житю VI в. Тільки з появою дружини в Київі підносить ся значіннє тутешнього князя й починаєть ся концентрованнє волостей коло нього. Чи було що небудь подібне перед тим по иньших племінних центрах, зістаєть ся невідомим.

Одинока звістка, що може піддати гадки про якусь ширшу полїтичну орґанїзацію по за Київом — се звістна вже нам згадка Масуді про державу Валїнана й її короля Маджака ¹⁰). Племя Валїнана, каже він, одно з основних, головнїйших племен словянських: давнїйше йому підлягали всї иньші племена, бо воно мало над ними власть, і його королеви підлягали королї иньших племен, але потім настали між ними непорозуміння, не стало порядку, племена відлучились і стали мати незалежних королїв. В сїм оповіданню, розумієть ся, богато побільшення, і в кождім разї про таку величезну державу, як зі слів Масуді виходидо-б, не можна думати. Його звістки про словянські племена взагалї не дуже докладні, а орієнтованнє в них незвичайно утрудняє велика заплутанина й непевність в іменах. Так і з сею звісткою. Вона незвичайно загальна, а імя Волинян і їх короля читають ся так ріжно, що властиві форми досї навіть не пробовано уставити на певно. До наших Волинян її можна прикладати з більшою може правдоподібністю, як до якогось иньшого словянського племени, чи краю ¹¹), але від сеї правдоподібности далека дорога до певности, тим більше що на попертє сеї звістки Масуді в приложенню до Волинян ми не можемо нїчого вказати окрім того, що місто Волинь знаємо, і імя Волинян було безсумнїву полїтичним, а не племінним терміном.

Коли прийняти звістку Масуді, виходило б що сей наш Волинь десь в IX столїтю (може при кінцї) став був на якийсь час центром полїтичної системи, яка обіймала сусїднї волости чи племена — в кождім разї, розумієть ся, не так широко, як то Масуді представляє ¹²). Звістка про се могла на тій торговельній дорозї, що йшла з західньої Европи на Схід, дістати ся до Арабів в побільшених розмірах. Але судячи з неї ж навіть, ся полїтична система не держала ся довго і очевидно — особливо міцною орґанїзацією не визначала ся.

Але супроти вказаних вище прикмет Масудієвої звістки все се про наших Волинян можемо говорити тільки дуже гіпотетично. І в результатї до виступлення на перший плян Київа з його князями ми нїчого певного не можемо сказати, чи були якісь більші й міцнїйші полїтичні орґанїзації на нашій землї.

Перейдїм отже до Київа.

Примітки

¹) Теорію про полїтичний характер староруського племінного подїлу виставив Барсов в своїй Географії Начальной лЂтописи гл. IV, вид. 2 с. 29 і далї: „при виясненню значіння т. зв. східно-словянських племен треба відсунути всяку гадку про етноґрафічні відміни; кожда галузь східнього Словянства була не етноґрафічною, а полїтичною одиницею“. Потім сей погляд розвивав, хоч не дуже зручно проф. Філєвіч в своїй Історії древней Руси с. 221-3 й на ин. місцях. Проти теорії Барсова виступив особливо Майков в своїй рецензії на його працю — ЗамЂтки по русской истор. географіи, Ж. М. Н. П. 1874, VIII.