tmp0

Борис, вертаючи ся, став з військом коло Переяслава на р. Альтї, день їзди від Київа. Се стояннє на Альтї, що потягло ся кілька день ⁸), в такій грізній ситуації, під Київом, мусїло, розумієть ся, дуже занепокоїти Сьвятополка. Коли супроти оголошення князем Сьвятополка та пропозицій зроблених ним Борису, сей анї не спішив ся до Сьвятополка до Київа, анї їхав до дому — до Ростова, а стояв з військом під Київом, то се може мати тільки одно значіннє — що він не хотїв капітулювати перед Сьвятополком, і се досить тяжко погодити з тим смиренним настроєм, який надають Борису аґіоґрафічні писання. Автор Сказания, що попробував психольоґічно умотивувати поводженнє Бориса, стрів ся з сею трудностию і досить сильно заплутав ся в своїй психольоґії: Борис не хоче йти до Київа, боячись, що може підпасти намовам і повстати на Сьвятополка; військо полишило його, коли він не згодивсь іти на Сьвятополка, і він лишив ся сам із отроками — чекати убийць від Сьвятополка ⁹). Найбільш просте і натуральне об'ясненнє було б, — що Борис, маючи військо в руках, не хотів мирити ся з князївством Сьвятополка, як з довершеним фактом, але й не відважив ся іти просто на Київ. Тим часом військо, чи то зневіривши ся в здібностях свого проводиря, чи то скаптоване Сьвятополком, полишило Бориса, і коли він зістав ся з самим своїм двором, Сьвятополк наслав убийць на сього небезпечного претендента, і вони покінчили з ним. Се убийство Бориса стало ся на десятий день по смерти Володимира.

Покінчивши з Борисом, Сьвятополк теж саме зробив з Глїбом князем муромським і Сьвятославом князем деревським. Глїба вбито під Смоленськом, Сьвятослава по дорозї в Угорщину, десь коло Карпатів ¹⁰). Лїтопись надає Сьвятополку плян перебити всїх братів: яко избью всю братью мою и приму власть Рускую единъ ¹¹). Але чи був у нього дїйсно такий турецький плян, сього з певностию сказати не можна. Подібно як вище пояснили ми смерть Бориса його претензіями на київський стіл (а що найменьше — можна говорити напевно про підозріння Сьвятополка про такі претензії), можна й смерть Глїба та Сьвятослава пояснити спеціальними причинами. Глїб був рідний брат Бориса — від одної матери, було їх тільки два, він отже був найблизшим местником за смерть брата; що він робив у Смоленську, де його вбито, не знати (пояснення, які дають нам джерела, нїчого не варті) ¹²), але може щось і робив таке, що могло Сьвятополка привести до убийства. Убито Глїба вже згодом — шість тижнів по смерти Бориса. Що до Сьвятослава, то він був сусїдом Сьвятополка в його давнїм Туровськім князївстві, міг мати від тодї спеціальні рахунки з ним, а тепер був сусїдом київської волости Сьвятополка, і Сьвятополку міг заваджати сей близький сусїд так само, як завадив Олег його стрию Ярополку. Хто то з рештою знає, що могла значити й ся втїкачка Сьвятослава до угорського короля. В усякім разї се в останнє Деревська земля була прилучена до Київа, більше її не віддїляно в осібний удїл: очевидно, се було занадто невигідно для Київа.

Хоч ми не маємо права признати Сьвятополкови того турецького пляну, який надає йому лїтопись — порізати всїх братів, щоб опанувати всю Руську землю, зa те нема причин: заперечити сього останнього: охоти злучити в своїх руках всї батьківські волости та відбудувати Руську державу, що розділилась тепер знову на кілька самостійних князївств. Се значило тільки повторити роботу батька — Володимира; ся ідея висїла в повітрі, і кождий енерґічний син свого батька мусїв її мати. Сьвятополк по смерти Батька опанував разом з Київом мабуть і цїлу Сїверщину (Чернигів і Переяслав), вернув собі Туровську волость (коли вона була відобрана у нього), по смерти Сьвятослава здобув Деревську землю, після Бориса і Глїба — східнї волости Оки й Волги. Може бути, що прилучив він іще якісь волости, котрі кілька років пізнїйше бачимо без князїв: так безперечно вже 1018 р. була без князя і певно належала до Київа Володимирська волость (Волинь і західнї краї); не відомо коли прилучено до Київа Смоленськ (може в звязку з убийством Глїба?). В усякім разї в руках Сьвятополка була вже добра половина батьківських земель, і сей усьпіх, розумієть ся, мусїв тільки заохотити його до дальшого „збирання” земель. І се треба сказати, що невважаючи на занадто вже прості способи сього збирання, як би Сьвятополку удало ся довести свій плян до кінця, суспільність би певно помирила ся з ним і забула б сї способи, як забувала нераз пізнїйш і ранїйше, а перейнявши батьківську полїтику протеґовання церкви, знайшов би Сьвятополк собі місце між иньшими „христолюбцями”. Але пляни його не справдили ся, щасливий противник перейняв ролю христолюбця, канонїзацією Бориса і Глїба запечатав полїтичні злочини Сьвятополка, і сьому останньому на долю зісталась назва „окаянного” (проклятого), Каіна, та перекази, що його гнала скрізь манїя переслїдовання і що з могили його йде тяжкий сморід „до сихъ дний”, — „се же Богъ показа на показание княземь рускимъ, да аще сице же створять, се слышавше, ту же казнь приймуть” ¹³).