tmp0

Ярослав, очевидно, сподївав ся сього походу і стрів його недалеко руської границї, над Бугом під м. Волинем; по словам Сказания окрім військ з полудневих своїх волостей він мав Новгородцїв і варязький полк. Знову ворожі війська стоять по обох боках ріки й докучають одно одному глузуваннями — тільки сей раз в переказї провокують Болеславових вояків Ярославові люде, і битва, що стала ся тут, під Волинем (22/VII), була дуже нещаслива для Ярослава ²⁴): прихильне для нього Сказаниє оповідає, що він мусїв тїкати куди видко і тільки з чотирма вояками прибіг у Новгород, та хотїв звідти тїкати за море. Але сучасник Тітмар нїчого не згадує за таку крайню ситуацію, навпаки — у нього Ярослав слїдом веде далї боротьбу з Сьвятополком: нїм союзне військо опанувало Київ, Ярослав уже розпочав наново війну і здобув якесь Сьвятополкове місто. Коли згадка Сказания не просте лєґендарне побільшеннє, то може вказувати тільки на оден короткий момент — безпосередно по волинській війнї.

В кождім разї задержати успіхів союзників Ярослав не здолав. Міста, що лежали на дорозї союзників, себ то волинські та деревські, без дальшої боротьби піддавали ся Сьвятополку. Тільки в Київі була мабуть залога Ярослава, і його пробовано боронити. З поручення Сьвятополка Київ непокоїли частими нападами Печенїги; знову він сильно погорів; вкінцї супроти головного війська союзників боронитись не міг і піддав ся. 14/VIII Сьвятополк з Болеславом увійшли до міста, де їх стріли з великою парадою (Тітмар каже спеціально за парадну стрічу митрополита). В руки побідникам попала велика здобич; родина Ярослава теж попала в неволю; натомість Сьвятополкову жінку він вислав завчасу, очевидно — як заставницю, в свої дальші волости. До Ярослава (в сїй справі б то) вислано посольства, вислано також від Сьвятополка і Болеслава посольство в Нїмечину й Візантию. Помічні війська Сьвятополк слїдом відіслав, „тїшучи ся, що тубильцї вертались і показували себе вірними йому”.

Болеслав по короткім побутї теж забрав ся до дому, щедро обдарований зятем, з великою здобичею і великим числом руських невільників. Важнїйше було, що Сьвятополк відступив йому західнє руське пограниче — в якій великости, лїтопись не каже, обмежуючи ся загальним і дуже неозначеним терміном Червенських городів („грады ЧервЂньскыя зая собЂ”). Судячи по пізнїйшим походам Ярослава (на Берестє, — „къ Берестью”), виходить, що Болеслав забрав Забуже — землї на лївім боцї Буга; забрав мабуть і теперішню Галичину. Вже десь на початку падолиста Болеслав мусїв бути дома, і побут його в Київі ледви трівав більше як місяць ²⁵).

Але тріумф Сьвятополка був дуже короткий. По словам Сказания, Новгородцї дали Ярославу спроможність найняти нові ватаги Варягів, зібравши у себе контрибуцію, і ще тієїж зими -1018/9 р. Ярослав з великим військом рушив на Сьвятополка. Се захопило Сьвятополка, видко, неприготованим; принаймнї Сказаниє не памятає якоїсь визначної битви: „придЂ Ярославъ на Святополка и побЂди и, и бЂже Святополкъ въ ПеченЂгы”. Київщина знову перейшла в руки Ярослава. Згодом сьвятополк з'явивсь знову з печенїзькими ордами — десь не скорше, судячи по хронольоґії

Сказания, як на весну 1019 р.; він ішов зі східних степів, від Сули. Ярослав стрів його з великим військом над Альтою — „покрыша поле Летьское (альтське) обои от множьства вой”. Стала ся тяжка битва — мали бити ся, від сьвіту зачавши, цїлий день, трома наворотами, і вкінцї побідив Ярослав, „Святоподкъ же давъ плещи побЂже”. Він утїк на захід, на Берестє, невідомо куди, і після того зійшов зі сцени. Кінець його невідомий: на нього, мовляв, напала манія переслїдування, він перебіг Лядську землю, звідти прибіг в пустиню ”межю Чахы и Ляхы” і тут „испроверже животъ свой злый'” (с. 64), зіставивши по собі вище згаданий знак — тяжкий сморід, що йшов з його могили, на страх всїм полїтичним убійникам.