Тринадцять градусів на схід від Грінвіча

Касян підняв трьох бійців, і вмить вони зникли за торосами. Білі маскувальні комбінезони, а більше те, що з цього боку їх не чокали, дозволило наблизитись до човна на відстань автоматної черги. Для вірності Касян висунув уперед ручний кулемет і ліг до нього сам. Коли на кормі почулися автоматна стрілянина, довга кулеметна черга змела артилеристів. Мюллер, який бачив усе це з люка на горі рубки, не одразу зрозумів, що сталося, чому замовкла гармата, що обстрілювала підступи до Хаугена. А коли побачив, що човен атакують з тилу, було вже пізно. Касян повернув свій кулемет у бік рубки. Чи його куля, а чи чиясь друга дістала Мюллера, а тільки той раптом змахнув руками і повис на борту командирського люка. Вискочивши на палубу, Касян кинувся до рубки. В нижній її частині чорніли розкриті навстіж двері. В них з'явився юнга. Стріляти в хлопця Касян не міг і той встиг зачинити залізні двері, а потім і задраїти їх зсередини. Скільки не гупав у металевий щит дверей прикладом кулемета, нічого не вийшло. Черга, яку спересердя випустив Касян, залишила на сталевій поверхні тільки подряпини. В чове можна було дістатися і через командирський люк, але до нього було не дістати, до нього не вели ні скоби, ні що інше. Поки Касян оббіг рубку і стрибав, намагаючись дотягнутись до руки Мюллера, хтось викинув тіло корветтен-капітана з люка і задраїв кришку. Касян жбурнув туди гранату, але вона, не вчинивши шкоди, перелетіла на протилежний бік і там вибухнула. В цей час вода вздовж бортів човна забулькотіла, запінилась. Човен почав занурюватись. Касян збіг по сходнях на лід… Озирнувшись, — побачив, що палубою вже перекочуються дрібні хвилі, а далі і рубка подалась донизу і швидко зникла. Хтось пожбурив навздогін гранату. Вибух підняв стовбець води вже на чистім плесі ополонки.

— Лишнє, — сказав Людвіг.

Бійці десятки зібралися до свого командира і по його команді побігли до пірса. Там верх брали десантники, їх було чи не удвоє більше. Вгодовані, не стомлені переходами, вони зрештою перемогли б захисників порту, але події, що розгорнулись навколо човна, збили їхній наступальний азарт. Човен пішов під воду. Вони це бачили і розуміли — це була втеча. Десант кинули напризволяще, а ще недавно солдатам і матросам здавалось, що розправились з залишеною людьми столицею архіпелагу дуже просто. І ось як усе обернулося.

Велетень боцман знову підвівся на повний зріст і закричав, збираючи до себе своїх матросів і купу солдат, що ще залишились живими. Посилаючи прокляття на весь білий світ, навмання стріляючи хто куди з притиснутих до животів автоматів, десантники почали відступати до центру Старого порту, де на невисокому горбку стирчала протестантська кірха. Ні Людвіг, ні Касян, що ще бігли до причальної стінки, не могли бачити, що в цей час від палаючого Хаугена до Старого порту бігла зграя паліїв.

Назустріч бійцям Улла, що виходили на пірс, підвелось лише четверо його захисників. Решта людей були убиті. Уве Ролл Люнда знайшли важкопораненим. Він помирав. Снаряд, що влучив у кулеметне гніздо, одірвав йому ноги, в кількох місцях пробив осколками груди.

— Кассію-Яне, не затримуйся. Веди людей до кірхи! — крикнув Людвіг Улл і схилився над командиром.

— Ідіть на Хауген, — почув він слабкий голос, — там… Олаф… Їм треба допомогти відстояти склади, інакше… ви всі загинете…

— Я зрозумів, чіф!

— Зажди… Командиром загону призначаю тебе.

— Рано про це. Повернусь — поговоримо…

— Я помираю, Людвіг… Це моя остання воля.

Рука Уве Люнда, яку Людвіг тримав у своїй, ослабла, в сірих очах згасало життя, вони вже нічого не бачили в тому небі, куди дивилися. Людвіг Улл і бійці, що стояли поряд нього, зняли шапки.

Тим часом Касян вів людей до кірхи, а з боку Хаугена до неї вже встигли дістатися палії. За ними, час від часу посилаючи в небо сигнальні ракети, бігли троє бійців з групи Олафа. Перешкодити знищенню Хаугена їм не вдалося. Палії опинилися біля селища раніше. Десятку, як і думав Уве Люнд, накрили вогнем артилеристи з човна. Тепер Олаф з кількома бійцями намагався гасити пожежу на складах з боєзапасом і провізією, а троє переслідували паліїв, показуючи ракетами їх шлях.

Про те, як розгортались події на підступах до Хаугена і в самому селищі, Касян довідався пізніше, а зараз він бачив відступаючих з двох боків до кірхи десантників і розумів, що перехопити, не дати їм з'єднатися йому не вдасться. Матроси і солдати з підводного човна зустрілись і сховались за камінними стінами кірхи. Тепер звідти їх буде важко викурити. Правда, на бік атакуючих став час. «Скільки німці можуть сидіти в цьому кам'яному мішку? — думав Касян. — День? Місяць?.. Колись та скінчаться у них патрони, колись вони згадають про їжу…» Цими думками він поділився з Людвігом, що саме надійшов з рештою бійців, і вони разом стали думати, як зламати опір десантників.