Читаем Тринадцять градусів на схід від Грінвіча полностью

За скелею дійсно відкрилась невеличка затишна бухта, ніби навмисне врізана в гранітну товщу берега. Над нею нависав масивний козирок. У бухті, припнута до берега, погойдувалась на спокійній хвилі моторна яхта. На її палубі, не підозрюючи про небезпеку, що вже затаїлася поруч, у товаристві майже квадратного офіцера польової жандармерії вермахту, стояли дві миловидні жіночки. Офіцер щось говорив своїм супутницям, показуючи на видну з бухти частину протилежного берега і дорогу, над якою кружляли чорні ширококрилі ІЛи. Там гуркотіли вибухи, стрекотали кулемети, автомати, ляскали гвинтівки і тягнувся в бік мори довжелезний шлейф диму.

Яхтою оволоділи за кілька хвилин. Ми з Сашком прокралися до неї поза камінням і разом плигнули на палубу. Жандарм помітив нас лише тоді, коли ми з двох боків встромили йому в живіт автомати. Жіночки злякано верескнули, але наступної миті, зміркувавши, що й до чого, ніби втратили голос. Ухопились одна за одну і несамовито тремтіли. Сашко метнувся в машинне і виволік звідти бородатого дідугана років сімдесяти, який виявився механіком, і капітаном, і хазяїном яхти. Правда, про це ми довідались трохи пізніше, бо саме в ту мить, коли Сашко ставив його на ноги, жандармський офіцер крутонув від мене і в три кроки опинився на кормі. На ходу встиг вихопити парабелум і двічі пальнути в наш бік. Третій раз вистрелити не встиг. Наш лейтенант зрізав його з корми автоматною чергою. Дико і якось жалісно скрикнувши, німець, ніби переломившись навпіл, упав за борт.

Дамочок висадили на берег. Звідси, з цієї відлюдної бухти, їм скоро не вибратись. До того ж вони ще, здається, не розуміли, хто ми. Вчепившись одна в одну, німіючи від жаху, дивились на нас, неначе ми дияволи, що невідомо як вискочили з пекла. Зате механік виявився не з лякливого десятка. Він охоче розповів нам, що яхту, яка належить йому, німці в перший місяць окупації, як і всі інші в місті човни, баркаси, катери, реквізували для потреб армії. Обслуговувати ці судна змушували тих, кому вони раніше належали. Механік сказав також, що звуть його Свен Фойна і що це ім'я легко запам'ятати — точнісінько так звали винахідника гарпунної гармати. Колись Свен був китобоєм, і на початку століття його ім'я гриміло по всій Атлантиці. Краще за нього ніхто не стріляв ні фінвалів, ні кашалотів, ні горбачів, ні гренландських китів. Усе це він розповідав мені, тому що в нашій групі я був єдиний, хто в минулому мав відношення до моря і сяк-так розумів морське есперанто. Тому лейтенант і приставив мене до балакучого Фойни. Яхтою керували з невеличкої закритої рубки, і це дозволило нам з Бояровим стати обабіч механіка. Старий був надміру збуджений, щоки розчервонілись, він сипав і сипав словами, я кивав йому, а лейтенант лише давав короткі накази відносно курсу.

Закінчивши роботу, наші літаки зникли. Яхта вийшла з бухточки і відкрито, не ховаючись, пішла у бік Тромсьє. Ніхто не звертав на неї найменшої уваги. Та, власне, звернути увагу могли лише з берега, а там зараз людей турбували інші клопоти. Яхту Фойни в цих водах знали давно. Вона часто возила німецьких офіцерів на прогулянки, а тому була добре відома службі охорони. Про це теж встиг розповісти Свен Фойна. Чому ми отак відразу повірили цій людині, я до цього часу не знаю, але старий моряк нас не підвів. Він обігнув мисок і, не збавляючи швидкості, спрямував свою яхту повз палаючий біля пірса німецький танкер. З берега намагались гасити полум'я, що шаленіло над танками, проте вода, здавалось, ще більше здіймала полум'я в небо. Попереду сапери ловили і стягали до мосту розкидані прямими попаданнями снарядів понтони. Видно, командування німецької армії побоювалось нових нальотів нашої авіації і поспішало переправити на східний берег фіорда залишки атакованих на марші дивізій.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адское ущелье. Канадские охотники
Адское ущелье. Канадские охотники

1885 год, Северная Америка. Хелл-Гэп («Адское ущелье»), подходящее местечко для тех, кто хотел бы залечь на дно, скрываясь от правосудия, переживает «тяжелые времена». С тех пор как на близлежащей территории нашли золото, в этот неприметный городок хлынул поток старателей, а с ними пришел и закон. Чтобы навести порядок, шериф и его помощники готовы действовать жестко и решительно. Телеграфный столб и петля на шею – метод, конечно, впечатляющий, но старожилы Хелл-Гэпа – люди не робкого десятка.В очередной том Луи Буссенара входит дилогия с элементами вестерна – «Адское ущелье» и «Канадские охотники». На страницах этих романов, рассказывающих о северной природе и нравах Америки, читателя ждет новая встреча с одним из героев книги «Из Парижа в Бразилию по суше».

Луи Анри Буссенар

Приключения