Трудівники моря

Але як дістатися до майданчика? Як піднятися по цій вертикальній стіні, гладкій і відполірованій, наче кремінь, до половини вкритій густим обрусом липких

водоростей, такій слизькій, ніби її намилили? Від палуби Дюранди до краю майданчика було щонайменше футів з тридцять.

Жільят вийняв зі своєї скриньки для знаряддя мотузку з вузлами, почепив її гаком за пояса і почав підніматися на Малий Дувр. Підніматися було чимдалі важче. Він не подумав, що слід було б скинути черевики, і через те видряпуватися вгору було ще незручніше. З великими труднощами він добрався до вершини. Вилізши на неї, він став на рівні ноги. Місця тільки й було, що для стіп. Влаштувати там пристановище вкрай важко. Можливо, стовпник цим і задовольнився б. Жільят був більш вимогливий, і йому хотілося більшого.

Малий Дувр схилився до Великого, і здаля здавалося, ніби він кланяється йому. Якщо відстань між обома Дуврами внизу не перевищувала двадцяти футів, то вгорі вона зменшилась до восьми-десяти футів.

З вершка, на який піднявся Жільят, краще було видно скелястий наріст, який займав частину майданчика Великого Дувру.

Цей майданчик зводився сажнів на три над його головою.

Між Жільятом і майданчиком була розпростерта безодня. Під ним ховалася ввігнута стіна Малого Дувру.

Жільят відв'язав від пояса мотузку з вузлами, швидко зміряв на око відстань до вершка Великого Дувру і закинув гак на майданчик.

Кішка шкребнула по каменю і зірвалася. Вузлувата мотузка, до кінця якої була прив'язана кішка, полетіла вниз Жільятові під ноги, повиснувши обіч стіни Малого Дувру.

Жільят зробив спробу зачепитись кішкою за камінь, закинувши її ще далі, націлившись у гранітний горб, на якому побачив тріщини та западини. На цей раз він кинув гак так вправно і точно, що той зачепився. Жільят потягнув на себе мотузку.

Край виступу відломився, і мотузка знову захилиталась у повітірі, вдаряючись об стіну стрімчака. Він утретє закинув кініку. На цей раз вона не зірвалась. Жільят смикнув щосили мотузку. Вона витримала натяг. Значить, кішка засіла в скелі.

Вона зачепилася за якусь нерівність у поверхні майданчика, недоступну Жільятовому оку.

Тепер треба було довірити своє життя цій невідомій опорі. Жільят не вагався й хвилини.

Йому було ніколи. Доводилося вибирати найкоротший шлях.

Зрештою, спуститись на палубу Дюранди, щоб поміркувати, як іще можна діяти, було майже неможливо. Посковзнутись, спускаючись, було дуже легко, а відтак падіння майже неминуче, тому, хто сюди піднімається, вороття назад немає. Жільятові рухи, як і рухи всякого доброго матроса, були точні. Він ніколи даремно не витрачав сил. Він прикладав їх у строгій відповідності до мети. Цим і пояснюються геркулесові чудеса, які він здійснював, маючи звичайну собі мускулатуру: біцепси в нього були як у першого-ліпшого, але серце було особливе. Фізична сила у нього поєднувалася з енергією, силою духовною. Справа, до якої він узявся, була вкрай небезпечна.

Повиснувши на цьому шнурі, перебратися з одного Дувру на другий — ось яку мету поставив він перед собою.

Людина, готова на подвиг в ім'я обов'язку або любові, нерідко стикається з такими завданнями, що їх ніби поставила сама смерть. «Чи наважишся?» — шепоче могильний морок.

Жільят знову смикнув мотузку, випробовуючи, чи міцно засіла кішка. Вона трималася цупко.

Жільят обмотав ліву руку хустиною, затиснув мотузку з вузлами в кулаці правої руки, а зверху поклав ліву; відтак, простягши одну ногу вперед, миттю відштовхнувся від скелі, щоб сила поштовху завадила мотузці закрутитись, і стрибнув на крутосхил Великого Дувру з вершини Малого. Поштовх був різкий. Незважаючи на заходи остороги, до яких удався Жільят, мотузка все ж крутонулась, і він ударився об стіну плечем. І тут же він одлетів від неї.

Цим разом Жільят ударився об скелю руками. Хустина зсунулася. Руки подряпало до крові, добре, що хоч не поламало.

Стрибок приголомшив Жільята; якусь мить він висів нерухомо.

Але він настільки володів собою, що подолав запаморочення і мотузки не відпустив.

Минув якийсь час, поки він, розгойдуючись і підтягуючись, намагався зловити мотузку ногами; нарешті йому це вдалося.

Остаточно оговтавшись і обхопивши мотузку ногами так само, як руками, Жільят подивився вниз.

Він не боявся, що мотузка буде закоротка: вона не раз ставала йому в пригоді при спускові ще й не з такої висоти. А тут вона тяглася по палубі Дюранди.

Впевнившись, що на судно можна спуститися, Жільят став видряпуватись угору.

Через кілька секунд він був уже на майданчику.

Сюди ще ніколи не ступала нічия нога, були тільки сліди від пташиних лапок.

Майданчик був обліплений пташиним послідом. Він мав форму неправильної трапеції —

в цьому місці обломився верх величезної гранітної призми на ймення Великий Дувр. В самому центрі трапеції була видовбана гранітна чаша. То невсипуща робота дощів.