Трудівники моря

Скинутий вітром на гострий камінь, він розбився. На нього накинулись птахи. Вони виносили в дзьобах шматки їжі. Жільят побачив здалеку свою копчену яловичину і тріску.

Тепер у боротьбу з Жільятом вступили ще й птахи. Вони теж були проти нього. Він відібрав у них їхній притулок — тож вони відібрали у нього харчі.

IX

Як примусити служити собі риф

Минув тиждень.

Хоч була дощова пора, дощі не йшли, і це тішило Жільята.

Зрештою те, за що він узявся, принаймні на перший погляд, було понад людські можливості. Успіх був такий неправдоподібний, що сама спроба осягнути його здавалася безглуздям.

Коли берешся до справи, то виявляєш, скільки з нею зв'язано небезпек, скільки виникає перепон. Досить тільки почати — і стає ясно, як важко буде закінчити.

Всякий почин зв'язаний з опором. Уже перший крок свідчить про це з усією невблаганністю. Труднощі, які постають перед нами, схожі на колюче терня.

Жільятові зразу ж довелося рахуватися з перепонами.

Щоб витягти машину з безодні катастрофи, в яку вона загрузла на три чверті, щоб спробувати з певною надією на успіх врятувати її в такому місці і о такій порі року, мабуть, потрібен був би немалий гурт робітників — Жільят же був один;

потрібен був би повний набір теслярських та слюсарських інструментів — у Жільята ж була тільки пилка, сокира, зубило і молоток; потрібні були б майстерня та зручне житло — в Жільята не було й даху над головою; потрібні були б харчі і запаси — у Жільята не було й хліба.

Якби хтось у перший тиждень побачив, як Жільят працює на рифі, то не збагнув би, що він хоче зробити. Здавалося, що він не думав ні про Дюранду, ні про обидва Дуври. Його цікавило тільки те, що вціліло на каменях; здавалося, що всю свою увагу він зосередив на врятуванні дрібних уламків катастрофи. Він користався з відпливів, щоб відібрати в рифу все те, чим ущедрила його корабельна катастрофа.

Він перескакував з каменя на камінь і визбирував усе, що там повикидувала хвиля:

обривки парусини, кінці тросів, шматки заліза, уламки, що залишилися від покришок люків, дошки понівеченої обшивки, зламані реї, там — балку, тут — ланцюг, ще в якомусь місці — блок.

Водночас він оглядав кожне заглиблення в граніті. На превелике розчарування Жільята, жодне з них не було придатне для житла, тож він надалі ночами замерзав поміж каменюками на вершині Великого Дувру і дуже хотів знайти якесь краще пристанище.

Два таких заглиблення були досить просторі, і хоч долівка з натурального каменю в цих нішах була майже поспіль похила та нерівна, на ній можна стояти і навіть ходити. Дощ і вітер почувалися як у себе вдома, але хвилі навіть найвищого припливу туди не досягали. Ніші були по сусідству з Малим Дувром, і до них можна було дістатися в будь-який час. Жільят вирішив, що одна з них буде складом, а друга — кузнею.

Зібравши реванти і нок-бензелі скрізь, де тільки йому вдалося їх знайти, він зв'язав ними свої знахідки: уламки — у великі оберемки, клапті парусини — в тюки.

А що, піднімаючись, приплив міг понести ці пакунки в море, Жільят переносив їх через підводне каміння на склад. Десь у западині скелі він знайшов стень-вінтреп і з його допомогою підняв із води навіть великі дерев'яні частини. Таким самим способом він витяг із моря багато обривків ланцюгів, розкиданих серед валунів.

У цій тяжкій праці Жільят виявив дивовижну наполегливість. Він досягав усього, що хотів. Ніщо не встоїть перед затятістю мурахи.

На кінець тижня безформні уламки, розкидані бурею, були зібрані в гранітній коморі Жільята і доведені до ладу. Один кут займали галси, другий — шкоти; буліні лежали

окремо від гарделів, раксслізи були розкладені за кількістю пробитих у них отворів; клітні дбайливо зняті з римів зло-маних якорів і згорнуті мотками, юферси, у яких не було шківів, відділені від блоків; кофель-нагелі, вант-клотпі, ван-тини, чікси, нірали, коніфасблоки, шкентелі, качки, ракси, стопори, лісель-спірти, якщо буря не пошкодила їх остаточно, займали окремі відділення; всі дерев'яні частини корпусу — люкові бімси, стандерси, пілерси, езельгофти, віконниці, стійки, карленгси — складені окремо; там, де це виявилось можливим, дошки розбитої зовнішньої обшивки, які скріплювалися пазами, були з'єднані одна з одною; рифсезні не змішувалися з сезнями кабаляра, ганапуті — із швартовими, блоки тарленів — з блоками підйомних талів, шматки пояса обшивки — зі шматками планшира; окремий куток був відведений для вцілілих швіц-сарвенів Дюранди, які підтримували стень-ванти і путенс-ванти. Кожен уламок лежав на своєму місці. Предметні сліди корабельної катастрофи були розібрані й начеб позначені ярликами. То був хаос упорядкований і зданий на склад.

Добряче продірявлений стаксель, притиснутий великими каменюками, закривав усе, що міг намочити й зіпсувати дощ.

Хоч як була понівечена передня частина Дюранди, Жільятові все ж удалося врятувати обидва крамболи з трьома шківами.

Він розшукав бушприт, і йому потрібно було витратити багато сил, щоб розмотати вулінштаги; вони злиплися, бо були, як годиться, обтягнені за допомогою шпиля, ще й до чого ж у суху погоду.