Трудівники моря

І все-таки Жільят розплутав їх, бо товстий несмолений трос міг йому знадобитись. Він підібрав також маленький якір, який зачепився в щілині між підводними каменями, — Жільят виявив його під час відпливу.

В розтрощеній каюті Тангруйля він знайшов грудку крейди і старанно приховав її на випадок, якщо доведеться робити помітки.

Шкіряне пожежне цебро і декілька кадобів у досить доброму стані доповнювали його бідне робоче знаряддя.

Залишки навантаженого на Дюранду кам'яного вугілля Жільят також забрав у свій склад. За тиждень усі потрібні уламки були зібрані, риф очищений, Дюранда розвантажена. На розбитому судні залишилася тільки машина.

Шматок уцілілого борту від носової частини не обтяжував корпусу пароплава. Він спокійно висів, упираючись у виступ скелі. До того ж він був широкий та об'ємний, його важко було б перетягти, та й, зрештою, він завалив би весь склад. Ця частина борту була схожою на пліт, Жільят залишив її на своєму місці.

Тяжка праця не відволікала Жільята від потаємного його задуму: він марно шукав «ляльку» Дюранди. Море забрало її безповоротно, як і багато інших речей. Щоб знайти її, Жільят віддав би свої обидві руки, якби вони не були йому такі необхідні.

Біля входу в склад лежали дві купи всілякого мотлоху — купа заліза, призначена для перековки, і купа дерева, придатного для палива.

Жільят працював від світанку до пізнього вечора. Він не знав ніякого відпочинку, крім кількох годин сну.

Баклани, літаючи над його головою, дивилися, як він працює.

X

Кузня

Обладнавши склад, Жільят узявся за кузню.

Друга ніша, що її він вибрав, щось на зразок криївки, мала вигляд довгого глибокого коридора. Спочатку Жільятові спало на думку поселитися там, але в цьому коридорі безперестанку віяв завзятий і невгамовний півпічно-західний вітер, отож довелося йому відмовитись від свого наміру.

А потім йому сяйнуло — у цій подобі ковальського міха можна обладнати кузню. Якщо печера не може правити йому за кімнату, то нехай вона стане майстернею. Примусити працювати на себе перешкоду — важливий крок на шляху до перемоги. Вітер був Жільятовим ворогом, і Жільят вирішив зробити з нього слугу.

Приказку «Сюди-туди поміж люди — як на діло, то нікуди» можна застосувати і до скельних печер. Вони багато обіцяють, але нічого не дають. Ось западина, вона могла б бути чудовою ванною, але в ній тріщина, через яку витікає вода, ось

кімната, але у ній нема стелі, ось вимощене мохом ложе, але воно мокре, ось крісло, але кам'яне.

Кузню, яку мав намір обладнати Жільят, в загальних рисах намітила сама природа, але здійснити цей задум до кінця з тим, щоб із нього можна було мати користь, перетворити печеру в майстерню було справою дуже складною і дуже обтяжливою. З трьох-чотирьох брил, видовбаних лійкою, і яка прилягала до вузенької тріщини, випадок витворив щось на зразок велетенського безформного горна, набагато потужнішого за старі ковальські міхи завдовжки в чотирнадцять футів, які видають з кожним подмухом по дев'яносто вісім тисяч кубічних дюймів повітря. Тут же зовсім інша річ. Могутність урагану не піддається обліку.

Цей надмір сили ховав у собі перешкоду: нелегко керувати диханням стихії. У печери були дві вади: у ній гудів продувний вітер і струменіла вода. Йдеться не про морські хвилі, а про вічноплинний струмочок: вода в ньому не бігла потоком, а ніби просочувалася.

Бризки прибою, які безперервно закидають піною риф, — іноді вони злітають більше як на сто футів угору, — врешті заповнили морською водою природний резервуар, розміщений між скелями, що зводилися над печерою. Надмір води в цьому резервуарі спричинився до того, що трохи позаду на крутосхилі утворився маленький, завширшки із дюйм, водоспад висотою в чотири-п'ять сажнів. Дощі поповнювали це водосховище. Час від часу хмара мимохідь розпадалась зливою над цим невичерпним резервуаром, вода якого завжди переливалась через край. Вода в ньому була солонувата, для пиття непридатна, але прозора. Бризки водоспаду краплинами осипалися з водоростей, ніби з розпущених кіс.