Трудівники моря

чекати аж до ранку, чекати цілу ніч! Смертельно небезпечне гаяння часу, воно може призвести до трагічного кінця. Жільята лихоманило від збудження. Якщо б випадком показалися вогні якогось судна, Жільят міг би з вершини Великого Дувру подати йому сигнал. Погода стояла тиха, безвітряна, море ніби заснуло, різкі рухи людини на тлі зоряного неба було б помічено. І капітани кораблів, і навіть шкіпери звичайних шхун, пропливаючи вночі поблизу Дуврського рифу, не відводять від нього підзорної труби; вони це роблять з обережності.

Жільят сподівався, що його побачать. Він виліз на розбиту Дюранду, схопився за вірьовку і піднявся на Великий Дувр.

Жодного вітрила на обрії. Жодного сигнального вогню. Скрізь, куди сягає зір, неозоре, пустельне море.

Ніякої надії на допомогу, ніякої можливості перемогти в цьому двобої. Жільят відчув себе обеззброєним, чого досі з ним не траплялося жодного разу. Тепер він був відданий на поталу темної фатальної долі. Незабаром він зі своїм човном, з машиною Дюранди, з усіма своїми тяжкими злигоднями, з усіма своїми удачами, з усією своєю мужністю стане жертвою безодні. У нього не лишилося ніяких засобів боротьби: руки опустились. Як перешкодити початися припливу, піднятися воді, продовжуватись ночі? Пластир у борті бота — єдина його точка опори. Жільят вибився із сил; він тому й роздягся догола, щоб спорудити й довершити імпровізований пластир. Тепер він уже не міг ні зміцнити його, ні поліпшити. Пластир залишиться надалі таким, яким він є. На нещастя, всім зусиллям покладено край. Зараз море на свій розсуд розпоряджається пов'язкою, поспіхом накладеною на пробоїну. Як поведеться ця нежива перепона? Тепер бореться вона, а не Жільят. Все залежить від цього ганчір'я, а не від його розуму. Досить, щоб піднялася хвиля, і пробоїна відкриється знову. Більший чи менший натиск — у цьому вся справа. Все має вирішити сліпа боротьба двох механічних величин. Відтепер Жільят не міг ні допомогти союзникові, ні зупинити ворога. Йому лишалося бути тільки спостерігачем власного життя або власної смерті. Місце Жільята, який був утіленням передбачення, в найстрашнішу хвилину замінили тупі сили протидії.

Всі випробування і жахи, через які Жільят пройшов, виявились нічим у порівнянні з теперішнім його становищем.

Прибувши на Дуврський риф, він побачив себе оточеним, взятим у лабети пустелею. Пустеля не тільки взяла його в облогу, вона на нього наступала. Тисячі погроз водночас нависли над ним. Тут був вітер, готовий дмухнути; тут було море, готове ревіти. Неможливо заткнути цю пельку — вітер; неможливо обламати зуби цій пащеці — морю. І все ж він боровся, бувши людиною, він сам на сам бився з океаном; він виступив голіруч на двобій з бурею.

Він стійко тримався і супроти інших злигоднів, успішно боровся з іншими напастями. Він чинив опір усім нещастям, що випали на його долю. Не маючи інструментів, мусив будувати, без будь-чиєї допомоги він тягав великі вантажі, без знань розв'язував складні задачі. Йому довелося їсти й пити, не маючи ніяких запасів провізії, спати, не маючи постелі й даху над головою.

На рифі, в цьому трагічному закуткові, його почергово катували люті підручні природи — матері, коли їй захочеться, і ката, коли їй заманеться. Він переміг самотність, переміг голод, переміг спрагу, переміг холод, переміг лихоманку, переміг утому в праці, переміг сон. Йому перепиняли шлях обставини, які згуртувалися супроти нього. Після злигоднів — стихія; після припливу — шторм; після бурі — спрут; після страховища — привид.

Похмура іронія кінця. Недурно ж з темної печери того рифу, який Жільят сподівався покинути в тріумфі слави переможця, сміючись, дивився на нього мертвий Клюбен. Привид знав, з чого сміявся, він мав рацію. Жільятові ввижалася його загибель: він стане таким же мерцем, як і Клюбен.

Холод, голод, утома, розбиранка пошкодженого судна, спуск машини, бурі рівнодення, вітер, гроза, спрут — все це ніщо супроти пробоїни. Можна було знайти захист від усього, і Жільят знаходив його: проти холоду — вогонь, проти голоду — скойки на скелях, проти спраги — дощ, проти труднощів урятування машини — майстерність і мужність, проти припливу і бурі — хвилеріз, проти восьминога — ніж. Проти пробоїни в човні — нічого.

То був зловісний останній привіт урагану. Остання сутичка, зрадницька вилазка, підступний напад переможеного на переможця. Тікаючи, буря пустила в нього цю стрілу. Відступаючи, вона поверталась чолом до ворога і продовжувала разити. То був удар з-за рогу, завданий безоднею.

Можна побороти бурю, але як боротися з водою, що просочується!