Трудівники моря

Коли жінка приведе на світ одного по одному сім хлопчиків, сьомий з них буде мічений. Хіба що якесь непрохане дівчатко зіпсує цей хлоп'ячий ряд. У міченого на будь-якій частині тіла є родима пляма у вигляді лілії, отим-то він зцілює від золотухи несогірше, ніж французькі королі. Мічені трапляються по всій Франції, але особливо багато їх в Орлеані. В кожному сільці провінції Гатіне є свій мічений. Міченому досить дмухнути на рани недужого або примусити його доторкнутися до лілії — і недужий одужує. Найкраще це виходить у ніч проти Страсної п'ятниці. Років десять тому в провінції Гатіне, в Ормі, один чолов'яга на прозвисько Мічений Красень зціляв золотуху. Вся провінція Босс ходила до нього на пораду; був він бондарем, називався Фулоном, мав коня та по-возку. Щоб покласти край чудесам, які він творив, довелося звернутися до поліції. Лілія у нього була під лівим соском. А в інших вона буває де завгодно.

Мічені зустрічаються на Джерсеї, на Оріньї і на Гернсеї. Це, безперечно, вказує на права Франції щодо Нормандського герцогства. Інакше де б тут узятися лілії? На островах Ла-Маншу також поширена золотуха, завдяки якій мічені стають необхідними.

Дехто з людей, яким доводилося бачити, як Жільят купається в морі, запевняли, ніби в нього на тілі є лілія. Коли його про це запитали, він замість відповіді розсміявся: як і всі люди, він іноді сміявся. Відтоді ніхто не бачив, як він купається; він став плавати в найнебезпечніших і пайпус-тельніших місцях. І то, мабуть, уночі, при місячному сяйві. Хіба ж це не підозріло? Люди, які вперто твердили, що Жільят — відьмак, тобто син диявола, звісно, помилялися. Їм слід би було знати, що відьмаки є тільки в Німеччині. Але в Валле і Сен-Сан-соні півстоліття тому напувала цілковита темнота.

Допустити, що на Гернсеї живе син диявола, було б, безперечно, перебільшенням.

З Жільятом радилися саме тому, що він навіював страх. Селяни з тривогою йшли до нього поговорити про свої недуги. В такому страхові ховається довір'я; на селі ж бо чим підозрілішим видається лікар, тим надійніше його лікування. У Жільята були ліки, які залишилися йому в спадок від померлої старої жінки; він охоче давав їх усім, хто звертався до нього, і не хотів брати грошей. Примочками з трав він виліковував панарицій, питво із однієї з його пляшечок одразу знімало пропасницю. «Хімік» із Сен-Сансона, якого ми у Франції назвали б фармацевтом, допускав, що це, найімовірніше, відвар хінної кори. Навіть недоброзичливці погоджувалися, що Жільят привітний до хворих, коли йшлося про його звичні ліки; проте коли від нього жадали, щоб він подав допомогу як мічений, він і слухати про це не хотів. Бувало, золотушний попросить Жільята доторкнутися до нього своєю лілією, а він замість відповіді грюкне перед недужим дверима. Він уперто відмовлявся творити чудеса, що в його становищі ворожбита просто смішно. Не будь ворожбитом, а коли вже став ним, то роби своє діло.

В цій загальній неприязні до Жільята були один чи два винятки. Сьєр Ландуа із Кло-Ландеса служив актуаріусом у парафії порту Сен-П'єр, тобто вів і зберігав книги реєстрації народжень, шлюбів та смертей. Актуаріус Ландуа хвалився, що він нащадок скарбника Бретані П'єра Ланде, повішеного 1785 року. Одного разу сьєр Ландуа, купаючись, заплив надто далеко в море і почав тонути. Жільят кинувся за ним у воду, сам мало не потонув, але врятував Ландуа. З того дня Ландуа не говорив про Жільята нічого поганого. Людям, які дивувалися з цього, він казав: «Хай там що, але я не можу зневажати людину, яка не завдала мені ніякого зла, а навпаки, зробила добро». Актуаріус був не від того, щоб навіть потоваришувати з Жільятом. Сьєр Ландуа був далекий від забобонів. У чаклунів він не вірив і підсміювався з тих, хто боявся привидів. У нього був човен, у вільні від роботи години він рибалив задля власної втіхи й ніколи не бачив нічого надприродного, хіба що якось жінку в білому, котра стрибала по водах у місячному сяйві, та й то, либонь, йому привиділось. Дурепа Гаї, чаклунка із Тортваля, дала йому ладанку, яку чіпляють на шию, щоб відганяти нечисту силу. Він кпив з приводу цієї торбинки і навіть не знав, що в ній зашито, а все ж він її носив і почував себе в більшій безпеці, коли вона висіла під сорочкою.

Знайшлися сміливці, які за прикладом сьєра Ландуа зважувалися підтвердити деякі пом'якшуючі обставини, деякі явні достоїнства Жільята: адже він не пив і не курив.

Часом вони навіть вихваляли його, кажучи, що він не курить, не заглядає в чарку, не жує й не нюхає табаки. Але стриманість щодо спиртного і байдужість до куріння цінні тільки при наявності інших чеснот.

Загальна громадська думка була проти Жільята.