Так чи інак, але раз він мічений, то мусив би робити людям послуги. Одного разу, в Страсну п'ятницю, опівночі саме того дня й години, коли мічені зціляють найкраще, золотушні з усього острова чи то за якимось напученням, чи, може, домовившись між собою, зійшлися юрбою до «Будинку на Пустирищі» і, благально простягаючи руки в жахливих гнійних ранах, стали просити й молити Жільята, щоб той зцілив їх. Він відмовився навідріз. Яка бездушність!
VI
Голландський бот Отакий був Жільят.
Дівчата вважали його негарним.
Негарним він не був. Його можна було б навіть назвати вродливим. В його профілі було щось від варвара античних часів. Коли він спав, то мав вигляд дакійця з колони Траяна. Його маленькі витончені вуха не відстовбурчувалися, як у декого, вони мали напрочуд акустичну форму. Поміж бровами в нього була горда вертикальна складка, властива людям відважним і наполегливим. Кутики його уст були опущені, і відчувалося в цьому щось болісне; лінії його опуклого лоба були чисті й благородні; ясні очі дивилися твердо і пильно, хоч він і жмурився, як усі рибалки, що звикли дивитися на ряхтіння хвиль. Він сміявся чарівним хлоп'ячим сміхом, і зуби його були білі, як слонова кість. Але він так засмаг на сухих вітрах, що став чорний, як негр. Виходить, не можна безкарно віддавати себе океанові, бурям і темряві ночі: в тридцять років він показував на сорокап'ятирічного. Вітер і море надягли на нього похмуру маску. Його прозвали Жільят Лукавий. В одній індійській притчі мовиться: «Брама якось запитав у Сили: «Що дужче за тебе?» І Сила відповіла: «Спритність». Є китайська приказка: «Чого б тільки не зробив лев, якби він був мавпою!» Жільят не був ні левом, ні мавпою, але його вчинки підтверджували індійську притчу та китайську приказку. Середнього зросту і середньої сили, він виявляв таку вигадливу і небачену вправність, що піднімав тягарі, які здатен піднімати тільки велетень, і творив чудеса, на які здатен тільки атлет.
Biн був справжнім гімнастом: лівою рукою володів так само спритно, як і правою. Жільят не був мисливцем, але полюбляв рибалити. Щадив птахів, але не щадив риб. Горе німонародженим! Biн чудово плавав.
Самотність робить людей або талановитими, або бевзями. Жільят зазнав на собі цих обох її впливів. Часом на нього находило якесь оторопіння, про що ми вже говорили, і тоді він здавався справжнім тупаком. Іншим разом погляд його ставав навдивовижу проникливим. Такі люди були в стародавній Халдеї: траплялося, морок, що застилав розум пастуха, розсіювався — пастух обертався на мага. А взагалі Жільят був простий собі чоловік, який умів читати й писати. Цілком можливо, він стояв на межі, що розрізняє мрійника і мислителя; мислитель дерзає, мрійник страждає. Душевний світ простих людей, звиклих до самотності, часто буває вельми складний. Самі того по знаючи, вони проймаються священним трепетом. Морок, який окутував розум Жільята, містив у собі два начала, такі само темні, але дуже різні: в самому Жільяті — невігластво, безсилля; поза ним — таїна, безмежність. Видряпуючись по скелях, піднімаючись по високих крутосхилах, шастаючи по всіх кутках архіпелагу, керуючи першим-ліпшим судном, раз у раз наражаючись на небезпеку у найнепрохідніших протоках, Жільят став чудовим моряком — без якоїсь вигоди для себе, так собі, задля втіхи, задля примхи.
Він був уродженим лоцманом. Справжній лоцман — це той моряк, який веде судно ніби по дну морському, а не поверхнею води. Хвиля — перепона зовнішня, але вона постійно ускладнюється підводним рельєфом тих місць, поверх яких долає шлях судно. Коли Жільят мчав між рифами та мілинами Нормандського архіпелагу, можна було подумати, що в його голові накреслена карта морського дна. Він знав усе, і йому було море по коліна.
Він вивчив бакани краще, ніж баклани, що на них відпочивають. Він ясно розрізняв, навіть у тумані, майже непомітні прикмети чотирьох найбільших стовповидних баканів — Кре, Аліганди, Треми, Сардретти. Він ураз розпізнавав стовп із заокругленим верхом в Анфре, і тризубець в Руссі, і білу кулю в Коберті, і чорну кулю в Лонг-П'єрі; можна було не боятись, що він сплутає хрест поблизу Губо зі шпагою, втягнутою вістрям у землю, — баканом Платти, а бакан-молот біля Барбе з ластів'ячим хвостом — баканом, що поруч з Муліне.