Трудівники моря

Вона співала що попало, жила моментом, зронювала слівце й тікала, щось починала робити й кидала, одне слово, була чарівною. Додайте до цього англійську свободу звичаїв. В Англії діти гуляють самостійно, дівчата — самі собі пані, на підлітків ніхто не накидає нашийників. Такі там звичаї. Трохи згодом ці вільні дівчата стають жінками-рабинями. Ми вживаємо ці два слова в їх найкращому розумінні: вільні — поки ростуть, рабині обов'язку — як вийдуть заміж.

Прокидаючись вранці, Дерюшетта ніколи не пам'ятала, що вона робила вчора. Вона б розгубилася, якби ви її спитали, чим вона була зайнята минулого тижня. І все ж наставали хвилини, коли душу її облягала безпричинна туга, якась неосмислена недуга, так, ніби похмура тінь життя спадала на її квітучу, радісну юність. І на блакитні небеса набігають хмарини. Але хмарини швидко щезають. Напад туги закінчувався вибухом сміху, і Дерюшетта сама не знала, чому їй було сумно і чому знову стало весело. Для неї все було грою. Перехожим перепадало від її пустощів. Вона дражнилася з хлопцями. Якби їй попався на дорозі сам диявол, вона б його не обминала, неодмінно викинула б якогось коника. Вона була чарівливою і в своїй невинності зловживала цим. Граючись, вона ранила посмішкою, як кошеня кігтиками. Вам боляче — тим гірше для вас. Вона про це й не думає. Для неї не існувало вчорашнього дня, вона жила в повняві сьогодення. Ось до чого доводить надмір щастя. Спогади Дерюшетти танули, як роса на сонці.

КНИГА ЧЕТВЕРТА ВОЛИНКА

І Перші відблиски зорі чи пожежі Жільят ніколи не розмовляв з Дерюшеттою. Він бачив її тільки здалеку, як бачать ранкову зорю.

В день, коли Дерюшетта, зустрівшись з Жільятом по дорозі з порта Сен-П'єр у Валле, здивувала його тим, що написала його ім'я, їй виповнилося шістнадцять років. Якраз напередодні мес Летьєрі докоряв їй: «Кидай свої дитячі вибрики. Ти вже доросла дівчина».

Імення «Жільят», написане дівчиною-дитиною на снігу, запало в незвідані глибини. Як ставився Жільят до жінок? Він і сам не зміг би цього сказати. Зустріне, бувало, жінку, злякається і налякає її. З жінкою він заговорював тільки в разі доконечної потреби. Йому ніколи не доводилось бути «милим» якоїсь сільської красуні. Не раз, ідучи самотньо дорогою і перестрівши жінку, він перестрибував через огорожу в якийсь садок або стрімголов кидався в зарослі й тікав світ за очі. Він уникав зустрічі навіть зі старими жінками. Раз на віку йому довелося побачити парижанку. Парижанка проїздом на Гернсеї — у ті далекі часи подія незвичайна. Жільят слухав, як вона розповідала про свої біди буквально такими словами:

«От нещастя, мій капелюшок попав під дощ, а жовтогарячий колір дуже не любить дощу». Знайшовши якось у книжці старовинний малюнок мод із зображенням «дами з Шосе д'Антен» у пишній бальній сукні, він приклеїв її до стіни на пам’ять про це коротке видиво. Літніми вечорами, заховавшись за скелями бухти Уме-Параді, він приглядався до жінок, які купалися в морі, не скидаючи сорочок. Одного разу він став під живоплотом і роздивлявся, як тортвальська чаклунка поправляла підв'язку. Очевидно, він іще не знав жінок.

Того різдвяного ранку, коли Жільят зустрів Дерюшетту і вона, сміючись, написала на снігу його ім'я, він повернувся додому, не пам'ятаючи, чому виходив. Запала ніч, а він ніяк не міг заснути. Чого тільки він не передумав! І що непогано було б посіяти на городі чорну редьку, і що виставка вдалася на славу, і що він не помітив, чи пройшло судно з острова Серк, — бува, не трапилося з ним якогось лиха, — і що він бачив розквітлу заячу капусту, явище небувале в таку пору року. Він ніколи не знав достеменно, ким доводилася йому стара покійна жінка, він чомусь вирішив, що вона, певно, була його мамою, — і він став думати про неї з глибокою ніжністю. Відтак згадав про дівочий посаг, який зберігався в оббитій шкірою валізі. Він почав думати про те, що превелебного Жакмена Ерода з дня на день буде наставлено деканом порту Сен-П'ер, намісником єпископа, і тоді місце парафіяльного священика у Сен-Сансоні звільниться. Він подумав, що на другий день Різдва буде двадцять сьомий день місяця, отже, повний приплив почнеться о третій годині двадцять одній хвилині, напіввідплив — о сьомій годині п'ятнадцять хвилин, повний відплив — о дев'ятій годині тридцять три хвилини, а напівприплив — на тридцять дев'ятій хвилині першої години. Він пригадав до найменших подробиць убрання шотландця, який продав йому волинку, його шапочку, прикрашену квіткою будяка, його меч, коротку куртку в обтяжку з чотирикутними полами, спідничку, тайстру з козячої шкіри вовною наверх, табакерку з рогу, застібку з шотландського каменю, два пояси — шкіряний і матерчатий, шпагу, кинджал і гострий ніж із чорною колодкою, прикрашеною двома червоними квіточками, голі солдатові коліна, його панчохи, картаті гетри й черевики з пряжками. Весь цей обладунок невідступно стояв в очах Жільята; його кидало то в жар, то в холод; нарешті він заснув. Прокинувся пізнього ранку — і перша думка його була про Дерюшетту.