Трудівники моря

Коли Жільят увійшов у кімнату, шкіпер саме почав розповідати месу Летьєрі про те, що сталося. Його розповідь була справжнім рапортом. Під ранок, коли буря затихла і вітер став сприятливим, шкіпер «Шільтіля» почув серед моря ревіння волів. Звичне для пасовища ревище, розлігшись у широкому морі, здивувало його, і він спрямував судно в той бік. Між скелями Дуврів він і побачив Дюранду. Море заспокоїлося так, що він міг підпливти якнайближче. Він гукнув — чи не озветься капітан. У відповідь почулося тільки ревіння биків, які захлиналися в трюмі. Шкіпер «Шільтіля» був певен, що на борту Дюранди не було більше нікого. Розбитий об підводну скелю пароплав чудово тримався на поверхні води, отже, незважаючи на бурю, Клюбен міг там переночувати. Така людина, як він, легко не здається. Якщо його там не було, значить, він урятувався. Чимало шлюпів і люгерів із Гран-віля і Сен-Мало, які вибралися з туману ввечері напередодні, поза всяким сумнівом, пропливали повз Дуврські скелі. Якийсь із них, певно, і підібрав капітана Клюбена.

Слід нагадати, що, покидаючи потерпілу Дюранду, шлюпка з пароплава була переповнена, зайва людина могла б її перевантажити, і шлюпка пішла б на дно: саме тому Клюбен прийняв рішення залишитися на розбитому пароплаві. Але, виконавши свій обов'язок, Клюбен, безперечно, залюбки скористався б з допомоги зустрінутого корабля. Можна бути героєм, але не треба бути дурнем. Самогубство з боку Клюбена було б іще більшим безглуздям, адже він був бездоганний. Винний був Тангруйль, а не Клюбен.

Все це було дуже переконливо, шкіпер «Шільтіля», очевидно, мав рацію, і всі з хвилини на хвилину чекали появи Клюбена. Навіть були вирішили підкидати його. З оповіді шкіпера вималювалося два неспростовні факти — Клюбен врятувався, Дюранда загинула.

Із втратою Дюранди доводилося змиритися — лихо було непоправне. Шкіпер «Шільтіля» спостерігав останню фазу катастрофи. Гострий риф, до якого Дюранда начеб була пришпилена, міцно тримав її цілу ніч, чинячи опір бурі, ніби хотів її зберегти для себе; але вранці, коли на «Шільтілі» переконалися, що рятувати нікого, і зібралися вже відпливати від Дюранди, море знову заклекотіло, начеб в останньому нападі скаженого гніву. Велетенський вал підхопив Дюранду, зірвав її із рифу, із швидкістю та прямолінійністю пущеної стріли шпурнув між два стрімчаки Дуврів. Почувся «диявольський тріск», як сказав шкіпер. Дюранда, підкинута хвилею, застряла по середній шпангоут. Вона знову ніби прибита цвяхами, але на цей раз міцніше, ніж на підводному рифі. І хоч як це сумно, вона так і повисла там, віддана на поталу всім вітрам і на поталу всім примхам моря. На думку залоги «Шільтіля», Дюранда майже_ зовсім зруйнована. Вона, напевно, потонула б іще вночі, якби риф не підтримував і не затримував її. Шкіпер «Шільтіля» уважно оглянув пароплав у підзорну трубу. І тепер з точністю, властивою морякові, зробив докладний звіт про всі пошкодження: права раковина пробита, щогли попереламувані, вітрила порозривані, майже всі ванти поперерізувані, світловий люк розплющив, падаючи, рей, контр-тімберси розбиті на рівні планшира від самої грот-щогли до гакаборту, ковпак над люком комірки продавлений, шлюпкові блоки поперекидувані, рубку розвернуло, баллер стерна зламаний, бейфути зірвані, фальшборт зрізаний, бітенги знесені, люковий бімс знищений, планшир зірваний, ахтерштевень переламаний. Буря вчинила несамовитий розгром. Підйомної стріли, прикріпленої до щогли на баку, як і не бувало, не зосталось сліду навіть — знята до решти, полетіла к бісовій матері разом зі всіма підйомними снастями, талями, ланцюгами і залізним блоком. Дюранда покалічена. Тепер вода почне рвати її на частини. Через кілька днів від неї не залишиться й згадки.

Але машина, навдивовижу, майже не пошкоджена, хоч усе кругом зруйноване; ось де вона виявила свої чудові якості. Шкіпер «Шільтіля» ладен був поручитися, що в самій «механіці» великих пошкоджень нема. Щогли пароплава не встояли, але димова труба машини витримала. Залізне поруччя капітанського містка було тільки погнуте, надколісні щити погнуті, коробки пом'яті, але в колесах, здається, не бракує жодної лопаті. Машина навіть не торкнута. Цього був певен шкіпер «Шільтіля». Кочегар Енбранкам, який підходив то до одної, то до другої купки людей, поділяв його певність. Оцей негр, куди розумніший за багатьох білих, ставився до машини з обожнюванням. Він піднімав угору руки, розчепіривши всі десять чорних пальців, і весь час нагадував занімілому Летьєрі: «Господарю, механізм живий». Не сумніваючись у тому, що Клюбен урятувався, а корпус Дюранди приречений, тепер усі тільки й говорили про машину. Машиною цікавилися, як якоюсь живою істотою. Захоплювалися її зразковою поведінкою.

— Ну ж і міцна кумася! — казав французький матрос.

— Де вже міцнішу знайдеш! — підхоплював гернсейський рибалка.

— А що вже хитрунка, зуміла виплутатися з халепи, зазнавши лише двох-трьох подряпин.