Трудівники моря

Чорна тінь могла, звичайно, бути б вітрилом. Довге пасмо рифів, поверх яких вона, здавалося, крокувала, могло, безперечно, заховати човен так, що було видно тільки вітрило; Але дозорець запитував себе: хіба хтось зважився пройти на човні між Лі-У та стрімчаком Грішниця, між Ангільєрами і Лере-Пуан? І з якою метою?.. Отож він і подумав, що то була «Чорна дама».

Коли місяць звернув за дзвіницю Сен-П'єр-дю-Буа, сержант із замку Рокен уже до половини підняв звідний міст і раптом помітив біля входу в бухту, за Верхнім Кане, але не доїжджаючи до Самбіля, вітрильник, який, здавалося, плив з півночі на південь.

На південному березі Гернсею, за Пленмоном, де берег круто спадає в море, є затока, всіяна бездонними ямами і високими скелями; в глибині її є трохи незвична пристань, яку один француз, що проживає на острові з 1855 року, — можливо, той, хто пише ці рядки, — охрестив «Пристанню на четвертому поверсі»; назва ця прижилася, і пристань так називають і нині. А до того її називали Кручею; це скелястий майданчик, напівприродний, папівштучний, і зводиться футів на сорок над рівнем моря; з океаном його зв'язують дві міцні дубові дошки, встановлені паралельно одна до одної і під кутом до берега. Човни піднімають вручну по дошках ланцюгами та блоками; в такий же спосіб, ніби по рейках, їх спускають униз. Для людей приставлено драбини.

В ті часи порт облюбували контрабандисти. Він був малодоступний, отже, вельми для них зручний.

Близько одинадцятої вечора контрабандисти, можливо, ті, на яких розраховував Клюбен, зібралися зі своїми тюками на скелястому майданчику вершини Кручі. Хто займається контрабандою, дивиться на всі боки. Тож контрабандисти підстежували. І їх дуже здивувало вітрило, яке зненацька виринуло із-за чорної громади мису. Світив місяць. Контрабандисти зирили за вітрилом, побоюючись, щоб якомусь дозорцю не заманулося підглядати за ними із засідки Великого Гануа. Але вітрило проминуло Гануа, залишило позад себе на північному заході Бу-Блондель і щезло у відкритому морі в синюватому мареві, що обволікало обрій.

— Куди, к бісовій матері, несе цього човна? — перемовлялись контрабандисти.

Того ж вечора, зразу після заходу сонця, хтось постукав у двері «Будинку на Пустирищі». То був підліток у коричневому вбранні й жовтих панчохах, з чого можна було зрозуміти, що сюди завітав причетник парафіяльної церкви. Двері та віконниці «Будинку на Пустирищі» були наглухо позамикані. Стара рибачка з ліхтарем у руці, яка бродила прибережною мілиною в пошуках «дарів моря», окликнула хлопця і обмінялася з ним такими словами біля самого входу «Будинку на Пустирищі».

— Чого тобі тут треба, хлопче?

— Мені потрібен тутешній господар.

— Нема його.

— А де він?

— Не знаю.

— А завтра буде?

— Не знаю.

— Може, він десь поїхав?

— Не знаю.

— Бачите, тьотю, його хотів навідати новий парафіяльний священик, велебний Ебенезер Кодре.

— Не знаю.

— Його превелебність послала мене довідатися, чи господар «Будинку на Пустирищі» буде в себе завтра?

— Не знаю.

III

Не спокушайте Біблію

Всю наступну добу мес Летьєрі не спав, не їв, не пив; поцілувавши в лоб Дерюшетту, він спитав, чи нема відомостей про Клюбена, потім підписав заяву про те, що не має наміру подавати будь-якої скарги на Тангруйля, і домігся, щоб того звільнили. День він провів у конторі Дюранди, спершись на стіл, не сидячи, не стоячи, сумирно відповідаючи тим, хто його про щось запитував. Зрештою, людська цікавість була вдоволена, і «Оселя відважних» знову опустіла. У готовності поспівчувати завжди ховається прагнення про все вивідати. Двері було зачинено, Летьєрі залишився вдвох з Дерюшеттою. Вогник, який спалахнув в очах Летьєрі, погас, у нього знов був той похмурий погляд, що й у перші години після катастрофи.

Стурбована Дерюшетта, порадившись із Грас і Дус, мовчки поклала біля нього на стіл панчохи, які мес Летьєрі плів у ту хвилину, коли прийшла сумна звістка. Він гірко усміхнувся і сказав;

— Мене тут уже мають за дурня. Помовчавши з чверть години, він додав:

— Дивацтва добрі, коли людина щаслива.

Дерюшетта прибрала панчохи і, скориставшись з нагоди, заодно сховала компас та бортові папери, на які мес Летьєрі дивився аж надто пильно.

Після обіду, незадовго до вечірнього чаю, двері відчинились і ввійшли двоє в чорному — старий і молодий.

Молодого читач, напевно, вже запримітив по ходу нашої розповіді.

В обох відвідувачів був строгий вигляд, але строгий по-різному. Серйозність старого відповідала, так би мовити, його суспільному становищу; серйозність молодика була природна. Одна дається саном, друга — думкою.

Судячи з одягу, обидва були особами духовного стану, обидва належали до офіційної церкви.