Цілитель Азаринту

Зосередившись на новоприбулих, Ілея проігнорувала скиглення зліва і приготувалася до нового нападу. Вовки зірвалися в спринт і стрибнули на неї з двох сторін. Обидві тварини гарчали, з їхніх відкритих пащів вилітали плями слини. Її нога знову злетіла вгору і зіткнулася з лівостороннім вовком. Інстинктивно вона підняла руку, щоб заблокувати іншу істоту. Але це був не боксерський поєдинок.

.

Вовк глибоко вкусив. Біль пронизував її органи чуття, але вона зціпила зуби і проігнорувала гнівний пульс травми. Знадобилося кілька ударів кулаками в живіт, щоб він звільнив її. Потім до кімнати увійшов останній вовк, коли Ілея доглядала за своєю раною.

.

Перегрупувавшись, четверо вовків витріщилися на неї, тепер більш насторожено ставлячись до своєї передбачуваної здобичі. Кров капала по її руці, коли вона готувалася до наступного нападу.

.

Вона відчула заціпеніння. Біль був тупим відчуттям у глибині її розуму, адреналін допомагав їй впоратися з ним. Вона знала, що не протримається довго проти чотирьох нападників, особливо втрачаючи кров.

Раптове гучне дзижчання прорізало тишу. Шок і гучність змусили її втратити концентрацію, а її захисна позиція похитнулася. На щастя, вовки так само злякалися і почали пищати та скиглити, намагаючись вийти з кімнати та втекти від звуку.

!

Ха-ха-ха-ха, зрозумів вас, гівно! Ви, цуценята, що переросли, можете потрапити до пекла! — вигукнула Ілея. Їй було байдуже, як і чому. Вона перемогла. Вона вижила.

Чекати... Щось світилося?

.

Ілея відчула, як світ бурхливо змінюється перед нею. Він нахилявся і кружляв, як карнавальний атракціон. Нудота охопила її, і вона відразу ж стала навколішки на землю, вирвавши все, що було в її животі.

Коли її зір прояснився, вона опинилася зовсім в іншому місці.

?

Що... — ахнула вона, витираючи рота після того, як знову вирвала.. Блядь?

+2 , +3

Ви довели свою силу та спритність, що перевищують початкові призначені значення – Перерахунок – +2 Сила, +3 Спритність

Принаймні я отримав щось за цей бій... — пробурмотіла вона. Не те, щоб я мав якесь уявлення, що все це насправді означає. Я не відчуваю ніякої різниці.

.

Озирнувшись, вона опинилася в довгому коридорі. Статуй, подібних до тієї, що з вовчої кімнати, було більше. Єдиним освітленням було слабке блакитне світло, яке виходило від моху, що ріс на стінах, і всі вони, включаючи стелю, були вкриті килимом.

?

Що саме щойно сталося? Це була якась магія? Телепортації? З кожною секундою це місце ставало все більш чужим. Від думок про це ставало тільки гірше. Їй потрібно було продовжувати рухатися. Вона знала, що вовки все ще можуть бути поруч.

. - ?

Ілея оглянула навколишнє середовище. Статуї виглядали однаково. Але позиції різні. У центрі залу стояв фонтан, повністю зроблений з каменю. Він досягав близько метра у висоту, і був у формі пісочного годинника з відкритим верхом. Вода капала з камяного розширення, яке простягалося збоку, перш ніж вигнутися вниз до басейну. Вона подумала, що все ще в храмі. Можливо, одну із закритих кімнат, яку вона бачила в головному залі по дорозі?

.

Вставши на ноги, вона здригнулася.

.

До біса це боляче...

Вона вилаялася ще кілька разів, хоча б для того, щоб відволіктися.

!

Її рука все ще кровоточила. Коли адреналін зник, це швидко стало найгіршим болем, який коли-небудь відчувала Ілея. Це гірше, ніж коли я зламав ногу, заради блядь!

Намагаючись утримати руку, вона зосередилася на фонтані. Він виглядав так само давно, як і решта храму, але річ все ще функціонувала.

.

Мені доведеться це прибрати... — сказала вона, підходячи до фонтану. Вона занурила руку у воду, яка накопичувалася навколо фонтану. Він виглядав свіжим і чистим, незважаючи на напівзруйнований характер решти храму. Вона знизала плечима. Начебто безпечно. Гірше вовчого плювка, мабуть, не буває.

.

На її подив, біль зменшився відразу після контакту з водою, рани загоїлися швидше, ніж будь-що, що вона коли-небудь бачила, навіть не залишивши після себе шрамів.

!

— Якого дідька... Це Фонтан молодості чи що? Це дивовижно!

.

Натхненна своїм відкриттям, вона нахилилася і почала пити воду. Боротьба за своє життя все-таки породжувала спрагу. Почуття полегшення пронизувало її з кожним ковтком.

.

Вау, це неймовірно... – сказала вона. Почуваючи себе набагато краще, ніж раніше, Ілея сиділа спиною до стіни за кілька футів від фонтану.

.

— Який день... — пробурмотіла вона, зосередившись на своєму диханні, коли всі запитання та думки, які вона відкинула, обрушилися на неї.

.

Не зараз. Доводиться перевіряти передпокій.

.

Вона вирішила, що довго залишатися на одному місці небезпечно. Знову звівшись на ноги, вона підвелася і почала йти по одному боці коридору. Її зустріли відчинені двері, зістарене дерево, яке ледве трималося вертикально. З іншого боку було темно. Здавалося, що в кімнаті не росте мох.

.