Туманність Андромеди

— Ви мали рацію, Мвен Мас, — посміхнувся Дар Вітер, — оголосивши ще до передачі, що сьогодні трапиться щось незвичайне. Вперше за чотириста років існування для нас Великого Кільця з глибин всесвіту з’явилася планета з братами не тільки по розуму, але й по тілу. Я весь сповнений радості відкриття! Добре почалася ваша діяльність! Стародавні люди вважали б це за щасливу прикмету, або, як сказали б наші психологи, трапився збіг обставин, що вселяє в нас упевненість і надихає на дальшу роботу…

Дар Вітер спохватився, нервова реакція зробила його багатослівним. Надмірна балакучість в еру Великого Кільця вважалась однією з найганебніших вад людини, і завідуючий зовнішніми станціями замовк, не закінчивши фрази.

— Так, так! — неуважно озвався Мвен Мас.

Юній Ант відчув нотку відчуженості в його голосі та уповільнених рухах і насторожився. Веда Конг тихо провела пальцем по руці Дар Вітра й кивнула на африканця.

«Може, він занадто вразливий?» — майнуло в голові Дар Вітра, і він пильно подивився на свого наступника.

Але Мвен Мас, відчувши приховане здивування своїх колег, випростався і став таким, як і до цього, уважним знавцем своєї справи. Рухомі сходи перенесли їх нагору, до широких вікон і зоряного неба, яке стало знову таким самим далеким, як і всі тридцять тисячоліть існування людини, — її останнього виду, що називався Гомо сапіенс — Людиною розумною.

Мвен Мас і Дар Вітер повинні були залишитись.

Веда Конг шепнула Дар Вітрові, що ніколи не забуде цієї ночі.

— Я сама здалася собі такою жалюгідною! — сказала вона, усміхаючись всупереч цим сумним словам!

Дар Вітер зрозумів, що вона мала на увазі, і заперечно похитав головою.

— А я певен, що коли б червона жінка побачила вас, Вело, то вона пишалася б своєю сестрою. Справді, наша Земля не гірша від їхнього світу! — Обличчя Дар Вітра засвітилося любов’ю.

— Ну, це як на ваш погляд, любий друже, — посміхнулася Веда. — Ви запитайте Мвена Маса!.. — Вона жартома затулила очі долонею і зникла у вигині стіни.

Коли Мвен Мас, нарешті, лишився сам, настав ранок. У прохолодному застиглому повітрі розлилося сірувате світло, море й небо набули однакової кришталевої прозорості: сріблястої біля моря, з рожевим відтінком біля неба.

Мвен Мас довго стояв на балконі обсерваторії, вдивляючись у напівзнайомі обриси будов.

На невисокому плато вдалині височіла велетенська алюмінієва арка, перекреслена дев’ятьма паралельними рядами алюмінієвих штаб, розділених смугами опалово-кремового і сріблясто-білого пластичного скла — будинок Ради Зореплавання. Перед ним стояв пам’ятник першим людям, що вийшли на простори космосу. Схил стрімкої гори в хмарах і вихорах увінчувався зорельотом старовинного типу — рибоподібною ракетою, що націлила свій загострений ніс у ще недосяжну висоту. Ланцюжок людей, підтримуючи одне одного, з неймовірним зусиллям видирався на гору, спіраллю обвиваючи підніжжя пам’ятника, — льотчики ракетних кораблів, фізики, астрономи, біологи, сміливі письменники-фантасти… Світанок уже рожевів на корпусі стародавнього зорельота і на легких ажурних контурах будинків, а Мвен Мас усе ще ходив по балкону широкими кроками. Ще ніколи він не переживав такого зворушення. Вихований так, як цього вимагали загальні правила ери Великого Кільця, він пройшов суворе фізичне загартування й успішно виконав свої подвиги Геркулеса. Так на спогад про чудові міфи древньої Еллади називались важкі завдання, що їх мала виконати кожна молода людина наприкінці шкільного періоду. Якщо юнак справлявся з подвигами, — його вважали гідним того, щоб перейти до вищого ступеня освіти.

Мвен Мас займався водопостачанням рудника в Західному Тібеті, відродив араукарійовий ліс на плоскогір’ї Нахебта в Південній Америці і знищував акул, які знову з’явилися біля берегів Австралії. Життєвий гарт і неабиякі здібності дали можливість африканцеві витримати багатолітнє наполегливе навчання і підготувати себе до важкої і відповідальної діяльності. Сьогодні, у першу ж годину його нової роботи, відбулася зустріч з рідним для Землі світом, і в душі юнака з’явилося щось нове. З тривогою Мввн Мас відчував, що в ньому відкрилась якась безодня, над нею він ходив усі роки свого життя, не маючи й гадки про це. В ньому жило нестерпно сильне бажання нової зустрічі з планетою зірки Епсилон Тукана — цим світом, який ніби виник з образів найкращих казок земного людства. Не забути йому червоношкірої дівчини, її простягнутих рук, ніжних напіврозтулених уст!..

І те, що неймовірна відстань у двісті дев’яносто світлових років, недосяжна ніяким можливостям земної техніки, відділяла його від чудового світу, не послаблювало, а тільки посилювало жагучу мрію.

У душі Мвена Маса народилося щось нове, що жило тепер само по собі, не скоряючись контролю волі і спокійного розуму. Африканець, весь час заглиблений у заняття, ще ніколи не кохав і не переживав нічого схожого на тривогу й незнану радість, яка зародилася в його душі після сьогоднішньої зустрічі через неозорі поля простору й часу.

Розділ III

У ПОЛОНІ ТЕМРЯВИ