У карнавалі історії. Свідчення

Народ відповів на атеїстичне пародіювання Євангелія Ленініаною — низкою анекдотів. Більшість анекдотів «святотатські», вони насміхаються з промов, лисини, гаркавої мови, святковими розповідями про Леніна, великого й маленького.

З’явився підсумковий анекдот:

В електронно-обчислювальну машину ввели всі анекдоти ювілейного року і попросили видати середньоарифметичний анекдот року. Машина видала:

На вулиці зустрілись два євреї.

— Здгаствуйте, Василий Иванович!

— Здгаствуйте, Владимиг Ильич!

Анекдоти розповідали всі, навіть самі кагебісти. Але їх навіть не треба було придумувати. Їх постачало життя.

«Правда» опублікувала тези до 100-річчя Леніна. Виявилось, що Ленінові приписали теорію Отто Бауера, яку Ленін висміював.

Пекінське радіо поспішило повідомити про це радянським громадянам. Усі кинулись звіряти. І реготали над самопародією ЦК КПРС.

ЦК не міг придумати нічого кращого, як в окремо виданій брошурі викинути посилання на «Леніна»-Бауера, але… залишив висновки з Бауера-Леніна.

Тут не потрібний психоаналіз, щоб зрозуміти внутрішній смисл «ленінізму» ЦК КПРС.

Ще більш анекдотичні були помилки прокурора Лебедева на процесі над Аркадієм Лєвіним 24 квітня, коли ще не встигла затихнути шалена веремія навколо «Леніна». Процес ніби демонстрував, що слід розуміти під словом «Ленін» — розгул беззаконня, терору й брехні.

Лєвіна звинуватили у тому, що він склав листа «До громадян» і звернувся до ООН.

Коли Тамару не допустили на суд, Аркадій відмовився брати участь у процесі.

Монахов у своїй промові почав вимагати звільнення Аркадія через відсутність складу злочину.

Я ще перед судом попросив Монахова, щоб він звернув увагу на анекдоти. Коли він розповів, що Лебедев декілька разів назвав Лєвіна Леніним («підсудний Ленін»), я не повірив. Виявляється, з цієї обмовки сміялись усі — родичі, свідки і сам Лєвін разом з Монаховим. Суддя Борисенко почервоніла від люті, але так була заворожена цією обмовкою, що й сама її повторила.

У цій обмовці висловлено було й інший бік розуміння Леніна-революціонера, неспокійної людини і жидівської морди (Лєвін же був марксист, і Лебедев це чудово знав), того Леніна, який їм ні до чого, якого вони б з радістю розстріляли, стерли з народної пам’яті: набагато зручніші Сталін чи Брежнєв.

Кагебісти компенсували наш сміх своїм — вони реготали, грубіянили, свистіли, перебивали Монахова: «Нам вас дуже шкода», «Нам узагалі незрозуміло, навіщо тут адвокат».

Від останнього слова Аркадій відмовився, сказавши, що не хоче брати участі в цій комедії.

В усіх трьох процесах основним аргументом звинувачення підсудних у наклепі було те, що вони мають вищу освіту, і тому, мовляв, вони не могли не знати, що пишуть і підписують наклеп.

Не зважаючи на плітки, які розпускались по місту, знайшлося чимало людей, які кланялись підсудним і навіть давали гроші, щоб підтримати родини. Після процесів деякі знайомі відійшли, зате прийшли нові, ті, що дізнались про процеси. Навіть «громадськість» в особі двох-трьох чоловік зрозуміла, що відбулося і (в душі!) стала на бік підсудних.

Їдучи з Харкова, я пригадав слова Аркадія на прощання:

— Слава Богу, нарешті висплюсь у таборі.

*

Іра Якір, що приїжджала на процес, розповіла про події в Росії.

Судили Петра Григоровича Григоренка. Професор Детінґоф, який дав медичний висновок, що Петро Григорович здоровий, на суді заявив, що його висновок був помилковий. Зінаїда Михайлівна Григоренко написала відкритого листа до «всіх демократичних організацій» і до «всіх волелюбних громадян світу».

Судили Іллю Габая і Мустафу Джемілєва. На процесі Джемілєв і Габай вимагали вивести агентів КДБ, які чинили тиск на суд і заважали рідним і друзям перебувати на суді. Іллі й Мустафі вдалося перетворити процес на політичний. Вони говорили про розгул великодержавного шовінізму, про безкарність наклепників і погромників на взірець Грибанова й Кононенка. Мустафа завершив свою промову словами:

— Батьківщина або смерть!

Цим спареним процесом над євреєм і кримським татарином КДБ допоміг боротьбі з елементами антисемітизму (у 20-ті роки проводилось переселення євреїв «на землю», у кримські степи, були плани створити Єврейську автономну республіку в Криму).

Іра розповіла, як взяли Славіка Бахмана. Декілька осіб обговорювали питання про листівки до 90-річчя Сталіна. Вирішили знищити вже підготовлені листівки. Славік додому не дійшов — знищення листівок — приводу для арешту — в плани КДБ не входило.

У Рязані, в Саратові розкрили підпільні марксистські групи з програмним документом «Занепад капіталу», написаний Юрієм Вудкою. Роздобути «Занепад капіталу» мені так і не вдалося.

У Горькому тривала справа студентів і викладачів. Історика Владлена Павленкова відправили на психекспертизу. Його дружина Світлана написала заяву, попереджуючи, що якщо чоловіка оголосять неосудним, вона покінчить з собою самоспаленням. Визнали, що Владлен здоровий.