Читаем У карнавалі історії. Свідчення полностью

Мені вдалось побачити Владика й Володю тільки двічі, коли їх водили в туалет. Я підняв кулака (того ж, що так злякав декого на конгресі ФЕН). Владик відповів. Цей кулак пов’язав нас між собою і з дореволюційними поколіннями. Це кулак єдності й спадкоємності, а не кулак помсти.

Після вироку 11 березня пізно вночі ми вийшли через чорний хід у двір. Поважно покрокував повз нас Вася. Одна з дружин засуджених прокричала до нього:

— Гестапівець! Коли тебе будуть вішати, я сама тобі петлю на шию одягну.

Усі почали її заспокоювати:

— Мотузка й на господарстві згодиться. Він сам здохне.

Коли жінка отямилась, то жаліла про те, що сказала — ми ж не палаємо помстою.

Мені сказали, що мої слова про «фашистів» стали відомі в ДБ і вони шукали того, хто це сказав («громадськість» мого прізвища не знала).

Недобора в останньому слові повторив слова Чаадаева про справжню любов до Батьківщини, про любов з розплющеними очима.

Його судили вороги народу, кати Батьківщини за… наклеп на Батьківщину (під якою вони розуміють державу, що занапащає цю Батьківщину).

Я на декілька днів залишився у Софійки Недобори. Вона сказала, що свідомо завагітніла, щоб не викинули з роботи (а за цим свідомим було важливіше, несвідоме — на всяк випадок зберегти від Владика ще часточку). Потім це повторила ще одна знайома.

Господи, скільки жаху в цій державі і скільки людяної, безпорадної доброти й любові жіночої у жертв держави, у їхніх жіночих хитрощах. Наче Левіафан подивиться на їхніх дітей, на свої «закони», що оберігають материнство.

(Хто зважав на матір, коли заховали від родичів маленького сина Надійки Світличної? Матір арештували, а дитину запроторили в дитячий будинок, приховували, де вона, і тільки після категоричних протестів віддали, та й віддали-бо зовсім вже старенькій бабусі в село, щоб далі від міста. Вже дворічній, дитині заборонили жити у Києві.

Хто зважав на маленьку дочку Ігоря й Ірини Калинців, коли їх заарештували тільки за те, що вони талановиті, що їхні вірші — про Україну, про її страждання й болі?!)

Слухаючи Софійку, я пригадав гасло «пролетарського гуманізму» професійного гуманіста Горького: «Якщо ворог не здається, його знищують». І це сказано було в 30-ті роки!

У думці сам собою народився мій перший і останній анекдот.

Вірменське радіо питає:

— Що таке пролетарський гуманізм?

— Якщо ворог не піддається, його знищують.

— А якщо піддається?

— Теж знищують.

— А якщо ворога немає?

— То його вигадують, а потім знищують.

— А що ж таке буржуазний гуманізм?

— Ворога так само знищують, але не роблять з цього глибокої філософії.

Не встигли отямитись після суду, як уже вигнали з роботи Тамару Лєвіну (за сміливість на суді, за те, що на зборах виступала на захист Солженіцина).

Вигнали за висновками «переатестації». Атестаційна комісія проектного Інституту Дніпросталь обґрунтувала своє рішення таким чином:

«Товариш Лєвіна Т. 3. — кваліфікований інженер, який добре знає проектувальну справу. Підвищує свій технічний рівень, читаючи технічну літературу і відвідуючи заняття з технавчання у відділі… Займає неправильну позицію в оцінці політичних подій. Мав місце публічний виступ тов. Лєвіної на захист письменника Солженіцина… Загальні збори колективу відділу автоматики клопотались перед місцевкомом інституту про те, щоб позбавити Т. Лєвіну звання «ударника комуністичної праці». Тов. Лєвіна Т. З. за технічною підготовкою відповідає посаді старшого інженера, проте, беручи до уваги перераховані недоліки, на даний час їй не слід довіряти керівну роботу в колективі».

Із рішення комісії випливало тільки переведення на нижчу посаду, але директор інституту Литвиненко вигнав Тамару з роботи.

Ще до суду вигнали з роботи свідка Лева Корнілова.

Роман Каплан, друг Лєвіних, прийшов послухати процес. Його не пустили, він, не сперечаючись, вийшов. Після цього йому все одно запропонували піти з роботи «за власним бажанням». Були й інші друзі, яким тільки за те, що вони залишились друзями, довелось мати справу з КДБ.

Коли одну групу самвидавівців розбивали на три процеси, то мали дві мети: більше травмувати їх усіх і довести вищому начальству, що і харківське ДБ не дрімає: аж три політичних справи за півроку! Не виключено й розрахунку, що на подальших процесах і свідки, й підсудні поводитимуться не так стійко. Сталося ж протилежне — у всіх зникла наївна віра у рештки законності. Всі стали твердіші.

Усі ці події відбувались під барабанний бій 100-річчя Леніна. Не зважившись оживити культу Сталіна, оновили культ Леніна.

З усіх газет і журналів на вас дивилось його обличчя. Він махає народові ручкою, показує у світле майбутнє, тримає кепочку, дивиться на карту. І як би людина Леніна не поважала, її огортала відраза до його обличчя, промов.

І те, що його вихваляв поліцейський уряд, неминуче пов’язувало його з брехнею і терором влади.

Над Москвою вночі раптом з’явилась його освітлена прожекторами голова — на тросі, спущеному з дирижабля. «Явлення Леніна народу», «воскресіння з мертвих».

Перейти на страницу:

Похожие книги

Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище
Академик Императорской Академии Художеств Николай Васильевич Глоба и Строгановское училище

Настоящее издание посвящено малоизученной теме – истории Строгановского Императорского художественно-промышленного училища в период с 1896 по 1917 г. и его последнему директору – академику Н.В. Глобе, эмигрировавшему из советской России в 1925 г. В сборник вошли статьи отечественных и зарубежных исследователей, рассматривающие личность Н. Глобы в широком контексте художественной жизни предреволюционной и послереволюционной России, а также русской эмиграции. Большинство материалов, архивных документов и фактов представлено и проанализировано впервые.Для искусствоведов, художников, преподавателей и историков отечественной культуры, для широкого круга читателей.

Георгий Фёдорович Коваленко , Коллектив авторов , Мария Терентьевна Майстровская , Протоиерей Николай Чернокрак , Сергей Николаевич Федунов , Татьяна Леонидовна Астраханцева , Юрий Ростиславович Савельев

Биографии и Мемуары / Прочее / Изобразительное искусство, фотография / Документальное
Русская печь
Русская печь

Печное искусство — особый вид народного творчества, имеющий богатые традиции и приемы. «Печь нам мать родная», — говорил русский народ испокон веков. Ведь с ее помощью не только топились деревенские избы и городские усадьбы — в печи готовили пищу, на ней лечились и спали, о ней слагали легенды и сказки.Книга расскажет о том, как устроена обычная или усовершенствованная русская печь и из каких основных частей она состоит, как самому изготовить материалы для кладки и сложить печь, как сушить ее и декорировать, заготовлять дрова и разводить огонь, готовить в ней пищу и печь хлеб, коптить рыбу и обжигать глиняные изделия.Если вы хотите своими руками сложить печь в загородном доме или на даче, подробное описание устройства и кладки подскажет, как это сделать правильно, а масса прекрасных иллюстраций поможет представить все воочию.

Владимир Арсентьевич Ситников , Геннадий Федотов , Геннадий Яковлевич Федотов

Биографии и Мемуары / Хобби и ремесла / Проза для детей / Дом и досуг / Документальное