У карнавалі історії. Свідчення

— Жиди підсипають.

У сусіда, полковника-відставника, члена партії, була своя теорія: «Американці почали бактеріологічну війну. З літаків спускають».

Я запитав:

— Порошок холерний?

— Не знаю.

Серед моряків і рибалок, незважаючи на їхній традиційний антисемітизм, ходила арабська версія, не така нісенітна:

— Ось годували, годували їх, зброю їм возили, а від них тільки холеру завезли.

«Знавці політики» говорили про те, що взагалі треба перестати пускати чорномазих, косооких і арабчиків у Союз — брудні, некультурні, нахабні й невдячні…

Місто явно не було готове до будь-яких стихійних лих. Не вистачало хлорки. Спочатку, коли вибухнула епідемія, санітарний стан міста чомусь різко погіршився (про це постійно говорили по телебаченню, показували спекулянтів хлоркою — її продавали на «чорному ринку» за неймовірними цінами).

З санаторію, в якому ми жили, не можна було виходити, але продуктів не було й виходити доводилось. Біля центральних воріт стояв пост, але всі ходили через проломи в стіні.

Заборонили купатися в морі, не пояснивши чому. Ходила чутка (лікарі повідомили медперсоналу), що в морі знайшли вібріони холери. Я не повірив і дозволив синові купатись. Лише пізніше Ніна Антонівна підтвердила, що вібріони знайшли в місцях стікання нечистот в море.

З’явились смертні випадки. Недалеко від нас, в інтернаті, відкрили лікарню для всіх, у кого почався пронос. Аду мобілізували туди як медичну сестру. Я ходив до неї, хоча й було заборонено.

Сестра розповідала про те, що їм повідомляли. Кількість померлих то перебільшували, то применшували. Безлад, антисанітарію взялись переслідувати поліцейськими методами. Декількох директорів їдалень судили за недотримання санітарних правил. Біля доріг стояли кордони, щоб ніхто не тікав з міста. Якогось голову колгоспу застрілили, коли той спробував прорватись до себе в село (в нього були якісь нагальні справи).

Чутки розходились, одна фантастичніша за іншу.

Ті автобуси, що виїхали з міста перед його закриттям, було затримано в полі. Там було зовсім погано — нічого їсти, пити, нема де спати, спека.

Мешканці подейкували, що коли так само готуються до війни, то всі ми загинемо від нестачі продуктів, від непідготовленості. Поліцейськими заходами можна боротися з епідемією частково, але не можна розв’язати проблему постачання харчами, водою та всім іншим.

Робити не було чого. На море не можна, до друзів ходити не варто (якби побачили охоронці санаторію — покарали б).

Я занурився у вивчення Кочетова та Шевцова. Зосередившись на іменах та прізвищах героїв, я помітив у Шевцова два типи прізвищ: шкідливі й правильні. Шкідливі прізвища натякають на єврейство: Златов, Винокуров, Грязнов, Грош. Тільки один єврей — сіоніст і садист — прямо названий єврейським прізвищем Гольц. І один позитивний персонаж (єдиний на всі три романи) — Герцович. Основна літературна функція Герцовича — таврувати сіонізм: «Троцький був сіоніст, і його так звана „партія“ — це пряме відгалуження сіонізму […] Про це не заведено говорити. І взагалі, про сіонізм чомусь уголос не говорять […] Ви гадаєте, що міжнародний сіонізм перебуває на службі американського імперіалізму. А я так не гадаю. Я переконаний, що все навпаки: американський імперіалізм творить військову та економічну базу сіонізму, служить цілям Сіону, обслуговує Сіон».

У перекладі з комуністичної фразеології виходить фашистська теза: «жиди керують світом».

Натомість, прізвища правильних персонажів Шевцова натякають на явища природи (Солнцев), селянські заняття (Пастухов), на імена (Глебов). Деякі негативні прізвища трохи натякають на реальних осіб: у Воздвиженському можна пізнати поета Андрія Вознесенського.

У Кочетова прізвища діляться на пташину родину (це негативні персонажі) і на близькопташину (це такі позитивні персонажі, як Пшеніцин і Лисицин). Основне у Кочетова — «я», Кочетов. Для Шевцова у центрі бачення світу — ворог, жид, Сатана. У Кочетова негативні персонажі — це назагал особисті вороги: італійський комуніст Вітторіо Страда і американська журналістка Патриція Блейк, замасковані під прозорими псевдонімами Беніто Спада і Порція Браун. Позитивні персонажі — це він сам і Сталін-Булатов (він же Кочетов).

Випадково я помітив, що прізвища автопортретів мають сім літер у Кочетова і шість у Шевцова. Кількість літер стала для мене сигналом — цей герой якось пов’язаний з автором. Я почав складати родинні таблиці з супровідними прикметами (ім’я, по батькові, вік, партійність, національність, колір обличчя, професія). У Кочетова все автобіографічне, а в Шевцова більш ідеологізоване, відірване від автора і занурене в історію країни.