У карнавалі історії. Свідчення

Діагноз: матеріали справи, рукописної продукції, результати обстеження свідчать про те, що Плющ Л. І. хворий на психічне захворювання — шизофренію з млявим перебігом; з юнацького віку хворий на параноїдний розлад, що характеризується елементами месіанства, ідеями реформаторства, розладом емоційної сфери; некритичне ставлення до свого стану; становить загрозу для соціуму; слід вважати за неосудного; підлягає направленню у спеціальну психіатричну лікарню.

Органи КДБ засумнівались у діагнозі і пішли у Міністерство охорони здоров’я з клопотанням про склад нової комісії, яку й було організовано у складі:

голова — академік А. Снєжневський (директор Всесоюзного інституту психіатрії);

члени комісії: завідувач кафедри Інституту вдосконалення лікарів Морозов, завідувач 4-го клінічного відділення Науково-дослідного інституту судової психіатрії Лунц, керівник відділу професор Ануфріев.

Діагноз: хворий на хронічне психічне захворювання у формі шизофренії. Згадане захворювання характеризується раннім виникненням з формуванням параноїдного розладу — елементами фантазії, наївністю суджень, що й визначає поведінку. За період від 1-ї до 2-ї експертизи стан покращився. З’явився розлад емоційно-вольової сфери (апатія, байдужість, пасивність). Стабільна ідея реформаторства трансформувалась в ідею винахідництва у галузі психології. Ставлення до скоєного некритичне. Соціально небезпечний, потребує лікування.

Від адвоката я дізналась, що друга експертиза визнала, що лікувати можна у лікарні загального типу. Адвокат бачився з Льонею, переказав вітання, каже, що тримається добре. Сам адвокат переконався у тому, що Льоня цілком здоровий психічно, але ілюзіями себе не тішить.

25–29 січня відбувався суд.

Голові Верховного Суду УРСР

Житникової Т. І.

5 лютого ц. р. адвокат у справі Плюща Л. І. подав клопотання про перегляд справи у Верховному Суді УРСР. Прошу також розглянути у зв’язку з цим і мою заяву…

Миколо Вікторовичу!

Леоніде Іллічу!

Олексію Миколайовичу!

Якби не крайня потреба, я б не насмілилась забирати у вас час цим приватним листом. Допоможіть мені, інакше станеться щось страшне. Я звертаюсь до вас, бо ви — прихильники того, що було сказано на XXVI з’їзді КПРС:

«Будь-які спроби відійти від закону або обійти його, чим би вони не мотивувались, терпіти не можна. Не можна терпіти й порушення прав особи і приниження гідності громадян. Для нас, комуністів, прибічників найгуманніших ідеалів, це — справа принципу».

15 січня 1972 року працівники республіканського КДБ арештували мого чоловіка Плюща Л. І., і в нашій квартирі було здійснено обшук. Річ у тому, що Леонід Іванович, математик за фахом, належав до Ініціативної групи захисту прав людини у СРСР і підписав декілька листів-звернень до нашого уряду і в ООН. Під час обшуку було вилучено деякі матеріали, що не видавались у СРСР. Але, що найголовніше, самі по собі ці факти ще не можуть бути підставою для засудження.

Я гадала, що міра провини мого чоловіка буде визначатись законом, а не особистими кон’юнктурними міркуваннями окремих службовців.