У карнавалі історії. Свідчення

«Не думайте, що Я прийшов порушити закон, чи пророків: не порушити прийшов Я, а сповнити». Проте в цьому ж розділі Христос починає порушувати Мойсеїв закон. Ось один з прикладів:

«Ви чули, що сказано, око за око, і зуб за зуб. А Я кажу вам: не противтеся злому».

Оскільки ці протилежні висловлювання з одного розділу, то не міг же Матвій (чи хтось із тих, хто складав і редагував Євангеліє) не бачити суперечностей. Отже, він бачив і їхнє вирішення.

Я довго бився над проблемою вирішення цієї суперечності, поки не знайшов для себе відповіді.

Християнство виникло у той момент, коли Римська імперія перебувала у стані глибокого розкладу. Моральні, соціальні зв’язки між людьми розривались усе більше й більше, їх заступив нестримний егоїзм і пов’язане з ним прагнення до насолоди задля насолоди, прагнення, яке нічим не стримувалось, якому гріховний розум виявляв усе нові способи вдоволення (цей розум йшов і далі — він створював нові, найпротиприродніші форми насолоди). Загнили, розклались усі класи, і не було жодного класу, що був би здатний відродити суспільство, змінивши виробничі стосунки. Потрібно було змінити самі суспільні цінності, потрібна була мораль, яка зможе дати не індивідуальний, а загальнозначимий сенс життя, яка зможе приборкати егоїзм і нерозумні домагання розуму. Ця нова мораль не могла постати з порожнечі, вона діалектично відкидала попередню, тобто не просто скасовувала, а розвивала її.

Нову мораль принесло християнство, так само як і на Сході нову мораль принесли буддизм і магометанство. Ці три релігії суттєво різняться між собою, але спільне у них є — це система моральних табу, накладена, як кайдани, на егоїзм людини.

Інше питання, наскільки нова мораль була реалістичною і як вона справлялась зі своєю соціальною функцією.

*

Настав 1963 рік. Газети прославляли вождя радянського народу Микиту Сергійовича Хрущова. На екрани пустили фільм «Наш дорогий Микита Сергійович», де славослов’я Хрущова досягнуло апогею. Він і помічник Сталіна, він і рятівник від Сталіна, він і видатний воєначальник, він і натхненник перемог на трудовому фронті. Новий культ особи зростав з кожним днем.

Хоча новий культ був не такий кривавий, але такий же відразливий. Стало ясно, що культ особи — закономірність цього суспільства. Почалося з культу Леніна у 20-х роках, точніше, ще з віри народу в «добрих царів», захисників від сваволі поміщиків. Я прочитав стенограму з’їзду КПРС, що відбувся перед смертю Леніна, і переконався, що майже всі вожді партії зовсім непристойно славили Леніна. Обожнення особи вождя почалось уже тоді й проклало шлях до культу Сталіна. Винятком були промови Троцького й Сталіна. Ці люди поважали себе і не холуйствували перед Леніним. Я ненавиджу Сталіна, але мушу визнати, що поводився він на цьому з’їзді — в сенсі формального ставлення до вмираючого вождя — пристойно. (Нормального, тому що навіть з опублікованих у 5-му виданні зібрання творів Леніна, видно, що Ленін помітив небезпеку Сталіна для революції й утворив блок з Троцьким проти Сталіна. І Сталін це знав.)

Вже наприкінці весни 63-го року стало ясно, що врожай буде поганий. Влітку була засуха. Мій знайомий поїхав до себе на батьківщину, на село. Його здивувало, що колгоспники байдуже ставляться до неврожаю. Він спитав про це у парторга колгоспу. Той відповів, що у 62-му році врожай був гарний, але держава забрала майже весь хліб. Тому селянам байдуже до результатів своєї праці — все одно їм майже нічого не дістанеться.

Наприкінці року почали продавати кукурудзяний або змішаний з горохом житній хліб. Білий хліб видавали тільки за рекомендацією лікаря або «по блату» (тобто завдяки зв’язкам з продавцями). Борошно вже багато років було важко дістати. На свята борошно продавали в установах. Інші продукти треба було купувати разом із залежаними — рибними консервами, наприклад, — яких ніхто не хотів. На свята додавали помаранчі або оселедець. І це було в Києві. У провінції з хлібом було набагато гірше, і його часто взагалі не продавали. Тільки в Москві майже нічого не змінилося, але й москвичі бурчали. У газетах трошки зменшилось захоплення мудрим керівництвом партії в сільському господарстві, але про справжнє становище не було ані слова.

З іноземних радіопередач ми довідались, що почали закуповувати зерно у Канаді. Було сумно й смішно: найбільша хліборобна країна, що у дореволюційні часи вивозила зерно за кордон, закуповує хліб.

Серед біологів та кібернетиків ширились чутки про те, що Хрущов підтримує Лисенка у боротьбі з ґенетиками. Все збільшувалась загроза сталінізму в науці й техніці.

У духовному житті все більше місце займав «Новый мир». Художній рівень письменників «Нового мира» був не такий вже й високий, зате була правда — трошечки, була справжня література. Після соцреалізму повернення до реалізму сприймалось як крок уперед. Величезне, але й суперечливе враження справив «Один день Івана Денисовича».