У карнавалі історії. Свідчення

Комедії цього разу він вже майже не грав. Залишався людиною, яка зичить мені добра, але тільки тому, що роль «слідчого-друга» йому найближча (хоча й любить кричати на свідків і тих, хто під слідством, якщо вони вагаються). Знову-таки сподівався, що я можу допомогти йому зам’яти якийсь іще прорахунок у боротьбі слідчих зі мною. Та я якраз мав намір ударити саме по ньому. Інші свідки у справі Бахтіярова розповіли мені про огидні прийомчики Чуніхіна — залякування, крики, пропозиції співпрацювати, наклепи на їхніх друзів. Та я й сам бачив, як він намагався мене заплутати. До розмови з ним я міркував так: у нас, інтелігентів, є козирна карта — наша інтелектуальна перевага над кагебістами, і саме її й треба використовувати. Але тепер я зрозумів, що на боці такого дурня, як Чуніхін, — досвід. Він знав інтелігентів усіх типів, усі варіанти їхньої тактики, їхні психологічні слабкості, і тому часто перемагав.

Звичайно на початку допиту відбувається «випадковий пошук» — перебираються методики тиску і знаходиться найкраща. Ось побачив Чуніхін, що зі мною начебто можна по-людськи поговорити, що я не звертаю уваги на дрібні, несуттєві формальні порушення, й одразу ж став у дуже швидкому темпі давати свої формулювання моїх же відповідей. А якби я був втомлений, заляканий, психологічно заплутаний — купивсь би на його «людяність», чи ні? Правильно пише Валентин Мороз до Дзюби — коли ДБ витисне з тебе поступку «а», то не заспокоїться із вдячності до тебе, а почне витягувати всю абетку поступок — аж до «я» — до формального зарахування в ДБ!..

Отже, Чуніхін розпочав допит:

— Ну, ми сьогодні поговоримо про справу Бахтіярова. Я сподіваюсь, що непорозумінь більше не буде, і ви допоможете в цій справі і собі, і Бахтіярову. Він мені здається людиною розумною і чесною. І ви маєте це засвідчити, чесно розповівши про нього все, що знаєте. (Ага, на правдолюбство б’є. На князя «Мишкіна» бере. Господи, чим же займаються їхні психологи? У них же ж є мої папери, записи допиту 64-го року! Могли б роздивитись, що Мишкін в мені аж такого великого значення не має. Знаю одного психолога — вона читає лекції з психології міліцейським слідчим. Щоправда, психологія в неї павловська, про тваринне в людині.)

— Спочатку скажіть мені, за якою статтею звинувачують Бахтіярова?

— А навіщо вам?

— Просто цікаво.

Той відчуває пастку й починає сердитись:

— Знов ви хочете викрутитись. Не вас же судять, і стаття Бахтіярова вас цікавити не має.

— Тоді відповідати я не буду.

— Та навіщо вам?

— Судячи з ордеру на обшук у мене, Бахтіярова звинувачують у «наклепі». До речі, Горького також за цією статтею хотіли судити, та громадськість не дозволила.

— Ну й що?

— А якщо в нього ця 187.1 стаття, то ви порушуєте закон. За цією статтею слідство має проводити Прокуратура, а не ДБ. А ДБ цей закон увесь час порушує.

— Ні, в Бахтіярова 62-га — антирадянська пропаганда.

— А я в ордері прочитав: «наклепницькі документи».

Трохи посперечались («Леоніде Івановичу, чому ви мені не вірите? Я вас хоч раз обдурив?»). Чуніхін вийшов, а я почитав кодекс (його я захопив з дому), щоб травмувати їхню психіку (терпіти кагебісти не можуть цієї книги: «Що ти мені права качаєш?» — кричать до кримінальників, та й до політичних у таборах).

Прийшов з папером.

— Ось прочитайте — постанова на арешт Бахтіярова. Стаття 62-а.

Я прочитав.

— А де гарантія, що ви не надрукували її щойно? Чому вас так довго не було?

(Він, бідолаха, бігав питатись до начальства, щоб не відповідати за помилку.)

Та я вже зрозумів, що нема сенсу наполягати на своїй «підозрі». Навіть якби моя версія, в яку не вірив, була справедлива, це можна буде використати на суді. Адже сенс цих судів для нас — викривати беззаконня, не давати ухилятись від закону, формалізму юриспруденції.

У мене був козир, якого я приберіг для суду над Бахтіяровим. Не хотілось його зараз витрачати, але довелось.

— Покажіть мені протокол обшуку вдома у Бахтірова.

— Оце вже вас зовсім не стосується. Навіщо вам?

— Та чув я, що під час обшуку було багато беззаконного.

— Не я його проводив, а лейтенант, досвідчений юрист. Думаю, що порушення законів не було.

— Думаєте? Ви ведете слідство, і ви відповідаєте за його законність і за дії лейтенанта також. Ви читали протокол і маєте не «думати», а знати, що протокол було складено просто жахливо.

— Ви читали?

— Знаю від свідків.

— Але яке значення має протокол обшуку? Головне те, що знайшли.

— Закон пишеться не для вправляння у формалістиці, а щоб не дати слідчим чинити свавілля. Згадайте, що виробляла ваша організація за Сталіна.

— Ви тільки й згадуєте 37-й рік. Але я тоді не працював.

Почалась дискусія про Сталіна. І, звичайно ж, Чуніхін згадав перемогу над Гітлером. Довелося нагадати, як знищували винахідників «Катюші», генералів та офіцерів, угоду з Гітлером, поразки у перші роки війни.

Слідчий почав розмову про мету демократів. І прямо заявив, що ДБ без зусиль покінчить з опозицією. Тут я йому повторив слова Петра Якіра, які той сказав своєму слідчому: