У карнавалі історії. Свідчення

Після процесу в Харкові я почав вивчати причини переродження революцій на прикладі християнської, французької й Жовтневої. У всіх переродженнях було спільне, і було зрозуміло, що не ідеології його визначали. Переродження всіх трьох революцій відбувалось через захоплення влади технічним апаратом, «слугами народу», угодовство з ворогом (поєднуючись з тероризмом щодо ворогів і «неправильномислячих»). Каутський в «Сутності християнства», як на мене, дуже тонко проаналізував трагедію християнства. Проте кінець у нього «кумедний». Християни переродились, бо у самому християнстві закладене зерно поразки — угодовство. А соціал-демократи, мовляв, переможуть, тому що в їхній теорії, марксизмі, угодовства немає. На жаль, соціал-демократи повторили християнську трагедію як в угодовстві (участь в імперіалістичних війнах і т. д.), так і у виборі шляху безкомпромісності, нетерпимості, й отримали свою інквізицію. Спільними є оязичування, націоналізація, міфологізація ідеології (і наукове в Маркса, і етичне у Христа міфологізувалось).

Я прочитав декілька праць про інквізицію. Аналогій так багато, що вони не можуть бути випадкові.

Одна деталь — сексуальні звинувачення, заплямування ними ворогів поруч з патологічною сексуальністю самих охоронців чистоти — привертала особливу увагу, тому що мене зацікавило це саме в творах Кочетова і Шевцова.

Шевцов ще у 64-му році написав повість «Тля» про «формалістів-космополітів». Але там сексуалізації політичної боротьби не було. Там були євреї, формалісти. У 69-му році вийшли два його твори: «В ім’я отця і сина» та «Любов і ненависть». Якщо у Кочетова впадала у вічі любов до слова «зад», фекалій та ексгібіціоністок, то у Шевцова — фекалії, химерна цікавість і паталогічна ненависть до євреїв.

З’явилось дві пародії на Кочетова: «Чого ж ти регочеш?» і «Чого ж ти кочет?». Автори, 3. Паперний та Смирнов звернули увагу на деякі аспекти патології Кочетова.

Мені захотілось написати гумористичний аналіз фашизму Шевцова, користуючись фрейдистською термінологією. Я думав це зробити за день-другий.

Атмосфёра у країні була задушлива, тож хотілось посміятися з ідіотизму ворога.

Але тільки-но я почав шукати у Шевцова найяскравіші місця, то зрозумів, що це серйозно. Класичний психоаналіз — метод аналізу, адекватний його творчості.

Ще більше матеріалу дав Кочетов. Окрім інфантильної цікавості до статевого акту та жінки, що оголюється, тут є нарцисизм і манія величі та переслідування, які з нього випливають.

Несподівано виплив комплекс неповноцінності прізвища: все, пов’язане з півнем (кочетом), — негативне.

І, звичайно ж, обмовки. У Шевцова кандидат наук Арій Осафович з Одеси (тобто жид) вивчає «еміграцію» риб. Ідея жида в Шевцова така нав’язлива, що він видав себе граматичною помилкою. Але мені було не до детального аналізу.

*

21 грудня у «Правді» з’явилась стаття про Сталіна. Стаття обережна — є великі заслуги, але… помилявся.

У чомусь це була перемога тих, хто був проти реабілітації Сталіна. Адже готували майже повну реабілітацію.

22-го приїхав з Харкова на касаційний суд у справі Алтуняна Сашко Калиновський.

На суд нас не пустили: судове засідання закрите.

Ми з Сашком сиділи, слухали розмови адвокатів.

Ось вийшов з кімнати засідання товстенький адвокат з Криму. Він сяяв від перемоги. Його підопічний зґвалтував дівчину. На першому суді прокурор вимагав восьми років, завдяки адвокатові вдалося зменшити до шести. Адвокат добився другого суду, оскільки знайшов помилки у слідчій справі. Після додаткового слідства адвокатові вдалося довести, що фізичних травм не було («а у неї все зажило, і за моєю порадою судді дали на лапу»), і суд зняв ще два роки. Тепер на касаційному суді адвокат доводив, що насильства майже не було і що потерпіла плутається у свідченнях. Суд дав два роки.

— Ось подам вище й доведу, що її ощасливили, і тепер вона задоволена, що стала жінкою. Ще медалі для нього доб’ємось…

Усі адвокати весело розсміялися з жарту.

Нарешті, вийшов Арія. Він домігся, щоб у вироку зняли слова про те, що злочин особливо небезпечний і про спотворення виступу Аганбегяна. Але термін залишили той самий…

24 лютого 1970 надійшов суд над Бахтіяровим. Я вже знав, хто які давав свідчення.

Один — товариш Олега по школі. Схильний до авантюр. Міліція на чомусь його спіймала і запропонувала стати інформатором. Згодився. Став агентом серед педерастів. Але молодий хлопець не може цілими вечорами крутитись біля педерастів, щоб самому ним не стати. А потім завербувало ДБ (на суд його не запросили). Був потім свідком у мене на суді, хоча я й востаннє бачив його десь років за десять до цього.

Другий — також з однієї з Олегом школи. Толстовець, що психологічно заплутався (на суді хотіли довести, що набожним його зробив Олег). У нього знайшли безліч самвидавівських фотоплівок. Головне — дві праці Джіласа, уривок з Авторханова, «Джерела і сенс російської революції» Бердяева і «Далекосхідну змову» Светланіна.