У карнавалі історії. Свідчення

Порівняно з нами тьотя Клава належала до радянської буржуазії, бо працювала в Міністерстві фінансів бухгалтером, а її чоловік — в Облвно, педагог. Обидва взялися за моє виховання, але «упрямий хохльонок» був невиправним. Тому в Киргизії пробули лише рік. Неподалік жила також родина другої сестри, разом з бабусею, Лебє-дєвою. Десь аж в Узбекистані четверта материна сестра. Дід Лебєдєв перед революцією прокладав КВЖД, тому всі сестри народилися в Китаї, але на різних станціях. Мати в Манжурії, що створило певні проблеми у Франції. Чиновник ніяк не міг знайти ту Манжурію і з власної ініціативи проставив для мами Магорію, і ми все кепкуємо, що вона в нас єдина в світі магорійка, президент і народ в одній особі.

Молодші сестри боялися старшої, тьоті Клави, але шанували. Чому? Якісь родинні таємниці… Хтось десь проговорився, що дід був дворянином. Казали, що врятував життя царевичеві в Японську війну (?) й отримав «лічноє дворянство». Лише в Парижі мати розкрила деякі таємниці, ті, що сама пам’ятала. Після революції повернулися в Росію, й чомусь затрималися в Киргизії. Дід вчасно помер, тому родину не переслідували. Бабуся теж хохлушка, з купців, здається, десь з Сибіру. Та мама не пам’ятає, щоб колись жили добре, хіба що в часи НЕПу. І хоча дворянство було ніяке, над родиною завжди висіла загроза, бо ще й закордонні, КВЖДінці. Тьотя Клава пожертвувала собою заради спокою родини й одружилася з чекістом, що полював на басмачів, мусульманські «банди» (так як врятував свою куркульську родину, тобто Плющів, дядько Сайта, що пішов у військову школу). Про чекіста ніколи не згадувала. Дядько Коля — другий чоловік. Підчас війни тьотю змусили стежити за сусідом, «англійським шпигуном». Тьотя грала ідіотку, тому залишили в спокої і сусідів, і її. І все ж і вона, і дядя Коля були цілком правовірні. Вже у дисидентські часи тьотя заїздила до нас до Києва. Після розмови з нами заявила мамі, що ми з Танею стали українськими фашистами. (Слава Богу, ДБ про тітчину дефініцію не знало.) Мама спитала мене. «Мам, невже ти віриш, що я хочу, щоб тебе чи Таню викидали з України? Дурна тьотя Клава». Ось тоді мама й відкрила частину таємниць. Хоча про дворянство лише в Парижі, почувши, як я зубоскалю над «лічним дворянством», раптом обурилась: «Що? Столбовое!» На той час психолог О. Братко (прихований далі за загальниковим означенням «друзі з Інституту психології») відкрив мені дворянство й… Плющів. Подивився в «Малороссийский гербовник». Часи матушки Єлисаве-ти. Добре, знать, служив «обиватель Борзенський» Петрові та матушкам… Одні прокладали дорогу Росії в Азію, інші… Власне, й батько, що був шляховим майстром в Памірських горах, робив те саме, прокладав дороги в тому ж напрямку дранґ нах ост. Втік туди на заробітки в часи голодомору 1933 року. Це вже знову лише в Парижі мама розповіла. В Одесі тільки одне згадала: коли татову комсомольську організацію приєднали до комсомольської організації військ НКВД, батько «загубив» комсомольський квиток… Обійшлося…

Та в ті часи, у 8-му класі, усі ці родинні таємниці мене не турбували, як і потім, коли московський дід, Микола Плющ, обережно (відсидів колись своє) відмовлявся від зустрічі з Кржижановським та показував наше «генеалогічне» древо. Запам’ятав лише з його розповідей, що був якийсь народоволець, Євген, що сидів у Шліссельбурзі…

З тіткою не зжилися насамперед через мене. Бо характер в неї був. Коли сестра переїхала з Борзни у Фрунзе, тьотя Клава поспішно почала окультурювати мужиче дитя. «Тьоть Клав, чого Ви все лаєтесь та лаєтесь?» — «Ах, я по-твоєму собака!»… Мій з. нею конфлікт вже не мав лінгвістичного забарвлення. У гніві на мене тітка «бух» — змела тарілку зі столу. Я у відповідь — решту тарілок. Бідна мама… Одним словом, переїхали знову в Одесу. Мати вже якось отримала окрему кімнату в гуртожитку й дитина вже не спокушалася шумами… Але все та сама бідність навколо, ще краще її видно — подорослішав.

Суперечність між ідеологією та життям довкола була кричуща. Не засумніватись у правдивості книжок та вчителів я не міг. Залишалося шукати проміжний вихід. І його було знайдено як самостійно, так і з допомогою дорослих. Як живуть наші правителі, народ не знає, бо це — державна таємниця. Зате ми стикались з прошарком населення, що жив краще. Це були продавці (отримували вони мало, зате крали), вчителі, лікарі й курортники. Основну масу цих «заможних» людей в Одесі на ті часи становили євреї. Закономірно було стати антисемітом. Сліпий національний або соціальний протест в Росії часто призводив і призводить до антисемітизму (недарма Енгельс назвав антисемітизм «соціалізмом для дурнів»).